Новини України

Воїн втратив руку, а біля його серця застряг осколок…

Киянин Олександр Рудзевич народився на п’ять хвилин раніше від свого брата Сергія. Після строкової служби здобув освіту в суднобудівельному технікумі й академії водного господарства, працював механіком, зокрема в Севастополі. Але своє основне покликання знайшов у кулінарії — став бренд-шефом та шеф-кухарем.  

“Після початку повномасштабного вторгнення брат почав волонтерити, а я взявся за автомат, — каже Олександр Рудзевич. — Пройшов навчання, доклався до створення 126-го батальйону 112-ї бригади ТрО, став командиром мінометного розрахунку”. Разом із побратимами воїн із позивним “Гиря” брав участь у бойових діях на Донбасі. 

Фото надав співрозмовник

П’ятого лютого Олександр Рудзевич викликався піти добровольцем на позицію неподалік міста Лиман, аби коригувати вогонь міномета. До росіян було метрів 70. “Ми їх бачили й чули все, що вони говорили, — провадить “Гиря”. — Наш підрозділ працював неймовірно злагоджено, ще й допомагали “очі” (дрони) та рота вогневої підтримки. Але коли я коригував міномет, їхні зв’язківці це почули й запустили до нас ДРГ. Близько 11-ї вечора присунуло восьмеро, ми їх відбили”. Та на світанку росіяни знову почали штурм. 

Фото надав співрозмовник

Українські воїни відстрілювались. Рації не працювали — окупанти глушили зв’язок. Зрештою ворогам вдалось наблизитись і закидати наш бліндаж гранатами. А тоді почали стріляти всередину. “Я залишився один. Не знаю, як вижив, — ділиться Олександр Рудзевич. — Може, тому що прикинувся мертвим”. Під час бою “Гиря” зазнав важких поранень — осколки потрапили в спину, ногу й внутрішні органи, а кулі перебили кістку на правій руці. 

“Я розумів, що вони повернуться за трофеями, — згадує Олександр. — Тож зібрався з думками, попив води й почав вибиратись. Раптом дрон кинув гранату й потрапив у грушу, дерево перекрило вихід з бліндажа, а мене контузило. За пів години окупанти кинули в бліндаж “зажигалку”, все почало горіти. Однією рукою гасив піском полум’я. Вода й боєприпаси закінчились, тож взяв гранату і якимось дивом виповз із бліндажа”. 

За цей час воїн зазнав значної крововтрати. Але, можливо завдяки тому, що впродовж чотирьох років регулярно здавав кров, його організм витримав. Проте кінцівки німіли, діймало запаморочення. Раптом побачив зверху дрон, подумав, що зараз вороги почнуть закидати його мінами. Але несподівано почув: “Гиря!” Виявилось, це був один з дронів, якого відправив на його пошуки командир мінометного підрозділу Андрій Ільченко. А побратими вийшли на допомогу. “Я пишаюся своїм 126-м батом, — твердить Олександр. — Вони — мої братики, всіх люблю”. 

Побратими надали важкопораненому допомогу. Приїхала бронемашина, “Гирю” евакуювали. В Лимані воїну ампутували руку вище ліктя й провели переливання крові, в Ізюмі видалили декілька осколків. А в реанімаційному відділенні дніпровської лікарні імені Мечнікова влили чотири пакети крові по 450 мілілітрів, стабілізували стан, видалили ще декілька осколків, провели реампутацію руки. 

“Мені подзвонила мама. Вона так сильно плакала, що аж захлиналась. Я не міг зрозуміти ані слова, — ділиться Сергій Рудзевич, брат воїна. — Спершу подумав, що Олександр загинув, це був німий шок, паніка. Але зрештою зрозумів, що йому ампутували руку”. Тоді видихнув: “Головне, що живий”. 

Фото надав співрозмовник

Згодом бійця доправили до столичної лікарні, де знову видаляли осколки, чистили рану на руці. Там Олександр нарешті зміг побачитись із рідними. “Брат так тримався, ніби нічого не сталось. Такий у нього характер — ніколи не жаліється, завжди зберігає силу духу й позитивний настрій, — зауважує Сергій. — Він навіть нас підбадьорював”. 

У спині воїна залишились три осколки, у печінці — один. А ще один, розміром приблизно два сантиметри, застряг біля серця. “Його вирішили не видаляти, бо він у важкодоступному місці, але не становить загрози для життя”, — констатує Олександр Рудзевич. На реабілітацію воїн спершу потрапив в Ірпінь, а тоді — в НРЦ “Незламні” (Львів), де для нього виготовили протез із мікроелектричною кистю й гібридним електронним ліктем. “Я вчився лівою рукою витискати пасту й чистити зуби, їсти китайськими паличками, писати, — пояснює Олександр. — Прагнув навчитись обслуговувати себе однією рукою, аби не потребувати нічиєї допомоги. Так став шульгою”. 

Воїн пройшов МСЕК, отримав другу групу інвалідності пожиттєво й наразі проводить час із восьмирічною донькою Анною, яка приїхала до нього на канікули. Вона спокійно сприйняла той факт, що тато втратив руку й користується протезом. Постійно обіймає його, а під час прогулянок просить, аби взяв її за ручку. 

Фото надав співрозмовник

“Надалі планую працювати в спілці ветеранів, аби допомагати братикам, — каже 37-річний Олександр Рудзевич, нагороджений відзнакою головнокомандувача “Золотий хрест” та медаллю “За поранення”. — Бо розумію кожного воїна, який пройшов цей важкий шлях”.