Новини України

Розпочну аналітику, присвячену Курській офензиві, словами мого Друга, який воює під Покровськом: «Друже, напиши по Курську, а то ми тут з пацанами «нічого» не розуміємо»…

І дійсно: те, що зараз відбувається на Курщині – зрозуміло мало кому: від Воїнів на інших напрямках до колективної Людмили Федорівни – всім цікаво як там, шо там, а головне до чого все це веде? Що ж, візьму на себе відповідальність викласти вам власну аналітику, яка базується як на відкритих так і закритих джерелах, а також на моєму аналітичному та життєвому досвіді.

Весь поточний рік, для України дуже вʼязкий, меланхолійний та мурижний у січні-березні, поки в Штатах тривала політична криза, повʼязана із багатомільярдною допомогою Україні, Ізраїлю та Тайваню – тут фронт стояв, а нас обстрілювали дронами і ракетами. Потім, у квітні-червні, коли американська політична криза завершилася позитивним для нас результатом, Україна, а точніше офіційний Київ опинився «в полоні» різних форумів, самітів, таємних перемовин, тьорок і базарків. В цей час, Росія почала активні наступальні дії на Донбасі, а паралельно не тільки тримала середньостатистичний графік обстрілів, а й усіляко намагалася зірвати мобілізацію, частенько будучи в подиграші, а також знаючи прикуп від ситуацій з «бусіками ТЦК». О, Росія витратила колосальні кошти, аби глобалізувати цю проблему…

А на фоні глобалізації проблеми з «бусіками ТЦК», отой от наступ на Донбасі – відійшов на другий план у нашому тилу. Кому було цікаво, що ми втратили декілька сіл, коли всі розмови про те, «хочу/не хочу «Резерв+», піду/не піду в ЦНАП, АААААА! ТЦК ЛЮДОЛОВИ!»? Майже нікому. А вони перли. Перли і тоді, коли 8.07.2024, підло вдарили по Києву, зокрема по ОХМАТДИТУ, а також по приватній клініці та звичайному житловому будинку, внаслідок чого загинуло більше 30 людей…

Всі тоді зосередились на цій трагедії, на допомозі постраждалим, на розгрібанні завалів… А вони перли. Потім спека і блекаути. У людей, бувало таке, що й добу світла не було, а то і більше. Знову якось треба думати про те, щоб холодильник не згорів, а не про те, що десь на Донбасі москалі взяли якесь село, чи навіть 5 за день.

А потім наступив серпень, а точніше 6.08.2024. Як грім серед двокімнатної квартири – почалася Курська офензива. На Українських історичних землях почався наступ Сил Оборони України. Почався в режимі тотальної секретності, стрімко і красиво. Сказати, що весь світ впав зі стільця від неочікуваності – нічого не сказати. Зараз, по прошестю двох тижнів, СОУ контролюють 92 населених пункта Курської області і майже 1500 кв.км. території, Україна має власну військову комендатуру в місті Суджа, місцеві мешканці здебільшого спокійні, подекуди навіть приязні, опору не чинять.

Та головне в тому, що російська військова машина виявилася абсолютно не готовою до такого розвитку подій. Кількість полонених російських армійців обраховується тисячами, (наразі 5 тисяч – стале число), «Ахмат» втік, а підготовлені частини російської армії з наших ТОТ – перекидаються ой як неохоче. Путін мямлить сьогодні одне – завтра інше, народонаселення інших регіонів РФ «нєгодуєт», Z-воєнкори в істериці… Хаос.

Паралельно з цим, шори з очей впали у багатьох наших Союзників, які не тільки повністю підтримали Курську офензиву, а й дозволили використання своєї зброї та техніки на території РФ. Це сміливо можна назвати ментальним зламом…

На цьому фоні, «бухтьож» КНДР та Сирії про «тероризм ЗСУ», а також пихтіння Китаю про «негайну деескалацію» – виглядають і смішно і абсолютно непереконливо водночас. А що ж, все таки, Росія? Чи оговталась вона від першого шоку? Так. І я у другій частині поясню як саме…

Річ у тім, що отак от взять і стрельнуть ракетами різного типу по всій Україні скажімо 7.08 – можна було б. Можна, та не треба. Це колосальна іміджева втрата для Путіна. «Самодєржец» має захистити свої землі, а не бити по мирняку за тисячі кілометрів від Кремля. Плюс, показати своєму шефу Сі, а також таким як він китайським підсвинкам, що він «альфач» і сам все може розрулити.

Саме тому, я постійно висміював апокаліптичні анонси ніби як наших ТГ-каналів про «масований обстріл Урядового кварталу», «Тополь» вже направлено на «Київ», «Путін готує ядерку» – і так далі. Масований обстріл бував і БЕЗ Курська. Десятки разів. Просто от з Курськом – не та ситуація, (принаймні була ці два тижні). Тут про імідж.

Тож Кремль, не маючи свіжого інструментарія під рукою – взявся за старе, а саме за інформаційно-психологічні операції. І тут ми повертаємось до Покровська. РАПТОМ, от всі дізналися про надскладну ситуацію в тому районі. Тепер от з кожної праски, на противагу успіхам на Курщині, лунає «А шо там Покровськ?». А то! Там дуже-дуже складно. Декілька місяців як. А зараз ще складніше, бо на фоні провалу на Курщині – Путіну потрібен успіх в Україні. Серйозний, до того ж. От і кількісне співвідношення там до одного нашого – сім орків. А чого всі чекали, а? Ну, то риторичне питання. Головне у аналітиці те, чого хоче добитися Україна Курською офензивою.

Варіантів небагато:

1. Обмін територіями (Частина Курщини плюс КуАЕС) на частину Запоріжжя плюс ЗАЕС

2. Відтяжка солідних сил ворога з якогось конкретного напрямку і удар туди, (можливо це вже відбувається)

3. Щось більш глобальне, враховуючи той особовий склад, який було введено на Курщину. Там серйозні дядьки, у більшості своїй.

Особисто я схиляюсь до першого варіанту, адже він логічніший, на мій погляд. Там же окрім КуАЕС є газорозподільна станція «Суджа», яка під нашим контролем. Це вже серйозний козир, сам по собі, головне його правильно розіграти.

Наостанок нагадаю, що я давно кажу про те, що липень-вересень 2024-го року, це період, який я називаю «Що схопим то і наше». А далі вже нові саміти, вибори в США, переговори… Втім, то далі. А поки живемо тут і зараз. В запропонованих обставинах