Новини України

Олег Яременко з Балахівки, що на Кіровоградщині, мріяв бути військовим, і тому у 22-річному віці підписав контракт і долучився до 3-го полку спецпризначення імені князя Святослава Хороброго.

У цивільному житті він був спокійним і мовчазним, а під час служби, у боях проявив себе як сміливий і надійний побратим. Яким був Олег Яременко за життя, “Гречці” розповіли його рідні та побратими. 

Мовчазний відважний патріот 

Олег Яременко народився 29 червня 1999 року у селищі Балахівка в Олександрійському районі. Закінчив школу, а після й профтехучилище, де отримав спеціальність автослюсаря.

В дитинстві дуже любив грати в футбол. Час від часу їздив до Києва та інші міста на змагання, вболівав за футбольний клуб “Динамо”.

«Всі його знали як спокійну, врівноважену дитину. Йому подобалося малювати і займатися спортом, тому замість шкідливих звичок у підлітковому віці він надавав перевагу футболу та малюванню. Любив вільний час проводити з друзями на спортивному майданчику», – поділилась спогадами про Олега його сестра Вікторія Крицька.

Для Олега прикладом був його батько Ігор, який був військовослужбовцем, служив у повітряно-десантних військах, брав участь у бойових діях під час радянсько-афганської війни. Після військової служби він пішов працювати на завод.

На жаль, їхня родина рано залишилася без батька. Олегу був всього один рік, коли Ігор загинув. 

“Змалечку Олег казав, що хоче служити, як його батько, мріє бути сильним і хоробрим. Він був мовчазним, і рідко ділився своїми планами”, – згадує Вікторія.

Про те, що Олег долучився до армії за контрактом, в родині дізнались вже по факту. 

“Пам’ятаю, як сьогодні, було 5 жовтня. Брат прийшов з роботи і сказав, що звільнився і йде служити до війська, бо підписав контракт. Ми були в шоці. І потім в телефонних розмовах розповідав, що він почуває себе на своєму місці, в своїй стихії, знайшов своє покликання”, – зазначила дівчина.

В родині тривалий час не знали на якій посаді він був і де ніс службу. 

“Олег не хотів зайвий раз хвилювати маму, тому мало розповідав про службу. Ми тоді й не знали, що він був на Донеччині, Харківщині та в інших гарячих точках. Він запевняв, що в нього все добре, що він на Кіровоградщині”, – говорить сестра захисника. 

Навіть про свою першу нагороду, медаль “Захиснику Вітчизни” від 21 липня 2022 року військовий змовчав. Медаль згодом знайшла мати Олега вдома – він лишив її в особистих речах, коли приїздив додому у короткотривалу відпустку. 

Олегу подобалась дівчина, між ними були романтичні стосунки. Але коли зрозумів, що пов’яже своє життя з армією, він дав зрозуміти, що у відносинах має бути перерва. 

“Поки війна не закінчиться ніяких відносин не має бути. Не хочу, щоб за мене турбувались і хвилювались, це не правильно”, –  говорив тоді захисник. 

Страх в очах замінив бойовий запал 

Як пригадують його побратими по зброї, Олег Яременко часто посміхався, але був сором’язливим, мало ділився особистими переживаннями.

“У нього був позивний Монатік, ще з учебки. Чому саме Монатік – хто зна, якось повелося так. Але воно не має стосунку до українського співака, тому що Олег співати явно таланту не мав”, – з посмішкою пригадує один із спецпризначенців з позивним “Комбо”.

Захисник ніс службу старанно: виконував завдання, швидко вчився. 

Повномасштабне вторгнення росії в Україну Олег Яременко зустрів на службі.

“Тоді у нього був страх в очах – та майже у всіх нас був. Олег не ліз на рожон, проте і не ховався: постійно намагався зайняти себе справою”, – пригадує побратим.

Пізніше він разом з Олегом в одній групі вирушили на перше бойове завдання.

“Тоді в нього вже горів очах не страх, а запальний вогонь. Задню Олег ніколи не давав”, – пригадує “Комбо”.

Після були інші завдання на інших напрямках. Під час виконання одного з них Олег мав автівкою вивезти своїх братів по зброї. Проте він повернув не туди і виїхав до позицій російських загарбників.

“І він вже проявив свій характер: не запанікував, зорієнтувався, умудрився вирулити і тихо виїхати куди треба, й нас забрати”, – поділився побратим.

…і він перестав виходити на зв’язок

З виконанням бойових завдань у Олега зростала впевненість у собі, почали проявлятися й командні якості. Він вже не соромився проявляти ініціативу і відстоювати власну думку.

“В ньому був той вогонь, який притягував. Він був сором’язливий, проте було видно, що він має потенціал, що він поступово розкривається. А потім був російський наступ на Авдіївку”, – розповів спецпризначинець.

Майже до кінця оборони Авдіївки Олег виконував бойові завдання на цьому напрямку. Чимало часу провів на “Коксохімі”. Попри холод і небезпеку, почував себе там, мов риба в воді. Дуже переживав, коли не виходило з першого разу вразити ціль, проте не відмовлявся від будь-якої роботи.

Як пригадує сестра Олега Вікторія Крицька, брат перестав виходити на зв’язок у грудні 2023 року. І до цього бувало, що він не міг відповісти на повідомлення один-два дні, та того разу все було інакше.

“Я заспокоювала маму, що таке вже бувало, але материнське сердце не обманеш: вона почала бити на сполох, дзвонити друзям, побратимам, керівництву. Мама до останнього хотіла вірити, що він або поранений, або в полоні – але живий”, – розповіла Вікторія. 

Олег Яременко загинув 28 грудня 2023 року від артилерійського обстрілу, під час виконання бойового завдання в  Авдіївці на Донеччині. Тоді ж загинув його побратим з позивним “Джері”.

Його родина опублікувала петицію на офіційному сайті президента України про присвоєння Олегу Яременку звання Героя. Станом на 12 квітня ця петиція вже набрала понад 25 тисяч підписів.

Нагадаємо, раніше “Гречка” публікувала історію захисника з Кропивницького, який загинув на Харківщині. Наразі також триває збір підписів про посмертне присвоєння полеглому захиснику із Кропивницького Олександру Березовському звання Героя України.