Новини України

Богдан Єрмохін, депортований до Росії підліток із Маріуполя, який повернувся в Україну на своє 18-річчя (у листопаді 2023), в інтерв’ю Раміні Есхакзай зізнався, що вижив, тому що не поїхав через «зелений коридор».

«Без батьків я залишився у 2014 році. Ми жили бідно у маленькому домі, батько пив, мама намагалася допомогти мені та старшій сестрі. Батько бив нас і маму. Я жив у Маріуполі у гуртожитку, і знав, що буде повномасштабна війна. Говорив своєму опікуну про це, ніхто не вірив. Коли все почалося, було дійсно страшно. Навколо вибухи, їжу складно було знайти. Нас підлітків залишилось четверо. Не було документів, грошей, зв’язку, нічого. Навколо трупи. Перші три дні ми пересиділи, світла не було, їжу шукали у магазинах. Поліції вже не було, будував план, як виїхати з міста. Мені пропонували через „зелений коридор“, я відмовився, а потім дізнався, що тих людей, які виїхали, розстріляли. На початок повномасштабного вторгнення мені було 16 років, я був під опікою директора свого навчального закладу. Коли російські війська зайшли у місто, мій опікун забрав документи й поїхав з міста. Я був вивезений на територію окупованого Донецьку, звідти мене повезли на територію Підмосков’я і влаштували в російську родину. Одного дня я встав, типу на навчання, хотів втекти через кордон із Білорусією, але мене затримали. Я думав все, у мене не буде шансу. Другий раз, коли намагався втекти, мене тиждень шукали, але все одного знайшли. Що краще, жити й думати, що тебе можуть вбити, чи ризикнути, і тобі можливо пощастить? Мені сказали, що це була остання крапля і все тепер буде інакше. Була зустріч із Москальковою (Тетяна Москалькова — уповноважена з прав людини у РФ з 22 квітня 2016 року, — прим. ред.), там я сказав, що хочу в Україну. І в той же день мені сказали, що їм надійшла заява від уповноваженого з прав людини, все зроблять. Наступні дні, дзвінок у двері – повістка. Я хотів в Україну, але не таким шляхом, це було перед моїм 18-річчям. Мій останній шанс було винести це на публіку. Мені допомогли, серед них адміністрація президента України. Півтора року я намагався повернутися в Україну, отримував повістку в російську армію, проробляв довгий шлях і тепер я вдома», — зазначив Богдан.

Єрмохін зізнався, що в оскароносному фільмі 20 днів у Маріуполі показали його загиблу родичку: «на кадрах, де хлопчик загинув, коли у футбол грав, і де батько плакав, це мій колишній однокласник, я з ним провчився вісім років. Кадри з пологового коли виносили вагітну жінку, це була моя троюрідна сестра. Інша моя сестра мені розповіла, що та була у пологовому й одразу загинула, було смертельне порання. Російські волонтери вимагали 500 доларів, говорили, що сестра жива і її повернуть, їм переказали гроші, але їх надурили».

Він розповів, як можна врятувати дітей, яких вивезли незаконно до Росії: «Коли летів із Росії до Білорусі, я боявся всього, може мене отруїти захочуть, може літак зіб’ють або вб’ють. Коли перетинав кордон України та Білорусі – я щасливий став. Розплакався вперше і не вірив. Я півтора року воював із цим, і цей момент не забути. Я ще в старості буду про це згадувати. Це довгий шлях, досвід і приклад для всіх дітей, що не можна боятися, що можна говорити про це, приклад російської пропаганди, проти якої я пішов. Навіть зараз, ми розмовляємо, а якусь дитину катують, це може бути кожної секунди. Підлітків садять у в’язницю, їм ламають пальці, вони в крові. Треба всім об’єднатися і йти в одному напрямку. У моєму випадку, кожний журналіст, який писав про це, рятував моє життя, і так може бути з кожною дитиною, яку вивезли у Росію».