«Я тут, щоб могти дивитися в дзеркало і не плювати в нього». Наймолодший народний депутат — з окопів
Зі Святославом Юрашем зустрічаємося біля Верховної Ради. Він приїздить на сесійні дні. Зазвичай двічі на місяць. Комбат відпускає, оформлюючи відрядження. Після роботи під куполом і зустрічей з послами — мчить назад.
Уже ввечері у нього пізній потяг до Харкова. Тоді його класичний вигляд зміниться на військовий однострій. Незмінним лишиться хіба одне — з-під нього завжди виглядатиме комір вишитої сорочки.
На запитання про те, яка роль для нього більш змістовна — народного обранця чи звичайного солдата, — відповідає: «Я долучився до Збройних сил з перших тижнів війни. І безсумнівно, для мене у війні й у тому, що переживаєш там, сенсу найбільше».
Святослав Юраш — наймолодший народний депутат в історії України. Ним він став у 23 роки. З досвідом у громадській, міжнародній, медійній діяльності, а втім — без вищої освіти. У 2013-му Святослав так і не зміг спокійно довчитися на міжнародника в Калькутті, коли в Україні вирував Майдан. Кинув усе й повернувся, майже одразу заснувавши семимовний пресцентр Євромайдану. Згодом за громадянську мужність від п’ятого президента він отримає орден «За заслуги» III ступеня.
Нині Святославу 28. Минуло понад два роки, відколи він сам попросився в окопи. Як парламентар став кулеметником і що відповідає на поширений наратив «хай воюють депутати» — у матеріалі hromadske.
«Довго добивався, щоб нарешті потрапити в окопи»
У Києві Юраш — депутат, а на Донбасі — солдат-кулеметник 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар», що стоїть на Бахмутському напрямку. Це вже його другий батальйон. Попередній розформували через великі втрати.
Долучитися до Сил оборони Юраш вирішив іще напередодні вторгнення, коли довкола нього згущалися хмари. Добровольцем пішов одразу, але процес застопорився: у частині не знали юридичних моментів мобілізації депутатів. Та коли під Києвом росіяни убили близьку йому людину — журналістку Олександру Кувшинову, — спинити його вже не могли.
«Ми з нею були знайомі 10 років. Вона була мені максимально близькою людиною. Коли її вбили, я зрозумів слово “ненависть” по-новому. І поривався долучитися до тих, хто воював тоді під Києвом, у самому пеклі. Я знав командира роти, і там уже дискусія про мобілізацію була швидша й чіткіша. З цього й почалася моя воєнна історія», — згадує Святослав.
Після боїв під Києвом його роту відрядили під Бахмут.
Я постійно старався робити все можливе, щоб виконувати те, для чого туди прийшов. А саме — бути на бойових. Бо довго добивався, щоб нарешті потрапити в окопи.Святослав Юраш, народний депутат України
Нинішню ситуацію на фронті він описує як стабільно складну. Але бідкатися, каже, не має права.
«Я завжди пам’ятаю той факт, що мій прадід пройшов від Сталінграда до Праги. І подолав увесь той шлях без “старлінка” та західної підтримки такого типу, як ми маємо зараз. І я розумію: якщо наші предки пережили пекло XX століття і дали нам незалежну 50-мільйонну Україну, то найменше, що ми можемо зробити — це усе втримати».
«Ставлення до депутатів найгірше: тут це відчуваю як ніде»
Ставлення суспільства до народних депутатів Святослав Юраш називає «прокляттям своєї професії». Він певен: аби виправити це сприйняття, знадобиться не одне покоління.
«За роки незалежності мої колеги в усіх владах робили таке, що ніяк не вкладається в голові. Продавали в парламенті все — від совісті до України. Відповідно, цеперетворюється на несприйняття будь-яких зусиль, які ти робиш навіть особисто», — стверджує Юраш.
Ставлення до титулу «депутат» найгірше. І повірте, зі спілкування зі своїми побратимами я це відчуваю як ніде. Розумію, що треба більше ніж один депутат і більше ніж одне покоління, щоб трохи виправити це сприйняття.Святослав Юраш, народний депутат України
Тому, каже Святослав, природу наративу «хай воюють депутати» розуміє.
«Я ж роками займався громадською діяльністю. І приєднався до Зеленського, тому що відкидав старі клани та політичні еліти. Я не хотів нікому з них допомагати далі керувати країною. І в цьому контексті не те що розумію — я і жив, і житиму цим також. Бо знаю і гріхи різних колег», — ділиться Святослав.
«Навіть якби вся Верховна Рада пішла воювати, думка про депутатів не змінилася б», — переконаний Юраш. А проте додає — він такий не один.
«Загалом у цьому наративі навколо депутатів моя теза проста: Конституція забороняє мобілізувати нардепів, але мобілізуватися вони можуть. Що стосується того, чи підуть вони, чи мають іти активніше — тут уже кожному вирішувати. Тому що Конституція дає можливість їм виконувати свої депутатські повноваження насамперед», — пояснює Юраш.
Моя історія — не про те, щоб якось глобально змінити ситуацію, а про те, щоб могти у дзеркало дивитися кожного ранку і не плювати в нього, розумієте?Святослав Юраш, народний депутат України
Про Зеленського та мобілізацію
Святослав Юраш — депутат від фракції «Слуга Народу». Запитую, чи за 5 років каденції та понад 2 роки великої війни у нього не змінилося ставлення до президента, його рішень та оточення.
«Це суть демократії: нарікання завжди є, були і будуть. Але у мене чітка позиція підтримки — через те, що я з цією командою прийшов, з нею працюю і щиро вважаю, що під час повномасштабної війни створювати всередині хаос — це лише допомагати ворогу», — каже Юраш.
«Ба більше, це підтверджує історичні стереотипи про біду українців: ми ніколи не можемо досягти єдності. А в цей момент нам треба знаходити її попри все. Які б не були непогодження чи неідеальності, треба розуміти, що глобальне питання більше — майбутнього нашої країни в принципі», — наголошує Святослав.
Не поділяє депутат суспільного галасу й довкола посиленої мобілізації. Залучати всі можливості для оборони — «діло праведне», каже він.
Так, є певні нюанси, але я б не сильно віддавався публічній дискусії на цю тему. Бо у момент національного випробування не варто починати втілювати наше одвічне історичне прокляття: «два козаки, три гетьмани». Бо росія не воює за Крим, Донбас, Харків чи Київ. Вона воює за всю Україну, яка в її концепції є частиною їхньої державності. Якщо ми з цим не погоджуємося, то маємо робити все, щоб цього не сталося.Святослав Юраш, народний депутат України
По чотири доби без зв’язку
«Руки наймолодшого народного депутата України, рядового ЗСУ Святослава Юраша. Ще раз — гляньте на ці руки… Просто гляньте… бо я — не можу…» — один із дописів мами Святослава Діани Юраш.
«Знову — вже вкотре — чекала четверту добу на зв’язок з ним із Донбасу. А щойно почула й побачила, що Свят на зв’язку, то попросила живе фото. І ось — отримала! Вигляд втомленого і зболеного солдата, який на мої каскадні питання “Ти засмучений?.. Не поранений?.. Тебе щось болить?” пише мені лаконічно: “Душа”…» — знову ділиться переживаннями мама.
«Це ж бойові, — відповідає на її хвилювання Святослав. — Вони такими і є. Звісно, не маєш можливості відповідати. “Старлінк” на позиціях є не завжди. Матуся моя про це забуває. Але ж мати — це мати. Вона хвилюється. Що тут сказати».
Батьки Святослава нині у Ватикані. Його тато Андрій Юраш — Надзвичайний і Повноважний Посол України у Ватикані. За змоги вони постійно зідзвонюються по відеозв’язку. Святослав зізнається: позиція Папи Римського його обурює.
«Коли у мене є змога, ми спілкуємось. От учора зідзвонювалися з батьком. Якраз нагода запитати, яка там ситуація. Батько чітко відстоює свою позицію: Україна та українці вважають, що таких от двочитань-тричитань, які Папа регулярно створює своїми тезами, бути не може. Мені дуже шкода, що Папа Римський не може відрізнити зло від добра. Але це йому треба у своїй дискусії з Богом просити вибачення», — переконаний депутат.
Зачіпаємо тему релігійних переконань і мобілізації. Юраш-молодший пояснює: православʼя щодо захисту Батьківщини має чітку позицію: «Біблія говорить, що не просто припустимо захищати Батьківщину — це потрібно робити».
У тих випадках, коли відмовляються мобілізуватися через релігійні переконання, здебільшого йдеться про протестантів, каже Святослав.
«У них ці тези тяжчі. І на цю тему насправді варто дискутувати. Друга світова війна, наприклад, знає різні приклади, коли люди, які не могли стріляти, ішли служити, але не на бойові позиції. Тому я не бачу біди в тому, щоби створювати такі варіанти для тих людей, яким совість каже те чи інше. Я маю повагу до української релігійної мозаїки», — зазначає Юраш.
«Говорили російською, але вмирали за Україну». Мовне питання
Святослав Юраш завжди у вишиванці. Що в парламенті, що на фронті — тоді вона виглядає з-під «пікселя». Свою любов пояснює просто: «Передусім це стильно». Вишитих сорочок у нього 8. Може скластися враження, що в нього повний рюкзак вишиванок. Він сміється: «Ні». Просто одягає на виїзди і не знімає тривалий час.
Він корінний львів’янин. Його українська — інтелігентна й вишукана. Святослав це називає «неодмінною частиною галицького пакета послуг». Водночас свої сторінки у соцмережах паралельно веде українською та російською мовами. Свою позицію пояснює так: «Тому що я воюю з одним хлопцем із Єнакієвого, а з іншим — з Іловайська».
І далі розповідає більш розлого: «Коли у 2013 році я повернувся до України, на Майдані побачив усіх тих людей, які українською не спілкувалися й Бандеру не любили, але для України робили все і навіть більше. І моя позиція з цього галицького пакета послуг трохи трансформувалася.
А потім був Донецьк. Мій перший Донецьк, коли у 2016-му я поїхав туди на пів року журналістом. І бачив, як красиве славетне місто розпадалося на шматки. І бачив людей, які ніколи української не використовували й любили все комуністичне. Але за Україну вмирали. І я тоді ще прийняв позицію, що не маю права застосовувати той самий підхід до мовного питання, який проповідувався у Львові».
Саме риторика Юраша — зокрема щодо мовного питання, яке він називав «батогом», що може сповільнити українізацію, — викликала обурення ще на старті його депутатства. А втім, навіть повномасштабна війна його думку не змінила.
Своїми постами я показую, що не буду приймати неадекватність стосовно українців, які балакають російською. Моя позиція породжена життям. Породжена тим, що я бачив на Майдані, у Донецьку і загалом за життя.Святослав Юраш, народний депутат України
«Україна — мішанка. Я за українськомовність, яка має відбуватися крок за кроком. Це поступовий процес, який триває. Але він буде йти покоління за поколінням, і в цьому процесі має бути адекватне ставлення до інших українців. У такому темпі й у такій розмові ти легше переконуєш людей переходити на українськість різного формату», — підсумовує Святослав.
Comments (0)