Новини України

Олександр з позивним “Юрист” — військовослужбовець ЗСУ, який зараз служить у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки на Закарпатті. До початку повномасштабного вторгнення Росії чоловік робив улюблену справу: працював у банках, був заступником директора, юрисконсультом, займався пасажирськими перевезеннями.

Як зазначають у Закарпатському ОТЦК та СП, на початку повномасштабної війни Олександр хотів виїхати, але всі його рідні відмовилися.

“Я сам вже був тієї думки, якої й зараз притримуюсь. Наших проблем, крім нас, ніхто не вирішить. Тільки самі. Хоч раніше в армії ніколи не служив, але добровільно прийшов у ТЦК. Рідні відмовляли, але я впертий. Спочатку потрапив у школу розвідки, де пройшов підготовку, а далі вже опановував військову справу на практиці. Вчилися ми швидко. А от основні знання приходять з досвідом. Кожен бойовий вихід — новий досвід”, — розповів військовий.

За словами “Юриста”, він воював на Запорізькому, Херсонському, Луганському і Донецькому напрямках.

“Тільки про один напрямок не можу сказати — Харківський. Проти нас воювала регулярна армія. Досить грамотно вони працювали, швидко вчаться. Є досвід “зустрічей” із ДНРівцями та ЛНРівцями. Був випадок, як ми без жодного пострілу взяли в полон двох — один був ЛНРівець, інший — з Петербурга. Деталей, правда, не можу розповісти”, — ділиться Олександр.

Військовий Олександр з позивним “Юрист”. Фото: Закарпатський ОТЦК та СП

Чоловік каже: немає нічого кращого, ніж коли знаєш, що вдома тебе чекають рідні.

“Зараз багато хто кричить про свої права, але, на жаль, забувають про обов’язки, які теж прописані в Конституції. Я питаю чоловіка: “Ви читали Конституцію? Так почитайте — там є ще й про обов’язки”. Інколи здається, що треба взяти цих людей, відвезти й показати, що робить та погань. І, думаю, тоді кожен чоловік, який відчуває себе чоловіком, не захоче, щоб у його краї відбувалося те ж саме. І щоб ця біда була. Зараз чомусь частина чоловіків забула, що їхній обов’язок — захищати свою країну і своїх рідних. Треба пам’ятати, що росіян тримають хлопці, які просто виконують свій обов’язок. Тільки завдяки їм ми можемо тут спокійно жити й займатися своїми справами”, — розповів військовослужбовець.

“Був у нас бій. Перший раз — я виводив батальйон. Була у нас машинка “Мастіф” і ми підірвалися на міні. Оскільки пацани у нас всі красені, то швидко відкопуємось і йдемо далі. Важка контузія. Другий раз — нас виявили, і по нас відпрацював танк. Відкопали мене, виявляється, я ще живий. Правда, нічого не чую і нічого не розумію. Далі евакуацію пам’ятаю шматками. Але задачу ми виконали. Кілька днів без сну та їжі. Всі думали, що ми не вижили, а ми вижили. За що й отримав орден “За мужність” ІІІ ступеню. Далі поїхали ми по лікарнях, почали нас приводити до ладу. На жаль, декого ми вже не повернемо. У мене хороших друзів більше нема. Фото є, а друзів нема”.

За словами Олександра, наразі у країні існує багато міфів про ТЦК.

“Хтось, а ми знаємо хто, вирішив розколоти наше суспільство. На жаль, вже використовуються технології, коли людям навіюють певну думку, вона їм подобається і вони поширюють. Мовляв, я тут сиджу, життя йде, бізнес йде, а ви там ідіть воюйте. В усьому винні працівники ТЦК, от вони мобілізовують сімейних чесних людей. Людей, які пам’ятають про права, але забувають про обов’язки. І ніхто не подивиться на працівника ТЦК як на воїна, якому просто пощастило там вижити. Але окрім нас ніхто не вирішить наші проблеми. Ані Європа, ані Америка не прийдуть і не вирішать. У нас один варіант — або виграти, або програти”, — поділився військовий.