Новини України

Було б неправильно оцінювати “мирний ультиматум” Путіна як чергове підвищення ставок, вважає журналіст Вадим Денисенко. Насправді, на його думку, ми маємо справу з нервовою реакцією скривдженої людини, яка зрозуміла, що програє

Путін не піднімає ставки. Він нервує.

Заява Путіна про його формулу миру — це повтор. Все, що він сказав, затверджено було ще тоді, коли РФ вносила зміни до конституції. Тому ті, хто каже, що Путін нарешті назвав “цілі СВО” і навколо цього будує версії — глибоко помиляються. Цілі СВО були і залишаються іншими — стати третім полюсом світу. Чого, судячи з усього, Путін не зможе досягти.

Багато хто каже, що причина заяви — Саміт миру. Частково, напевне так, в тому сенсі, що ця заява дуже емоційна, а не раціональна. Це заява ображеної людини, яка програла дуже важливу битву свого життя. Путін щиро вважав, що зможе блефом додавити колективний Захід і змусити всіх до переговорів. Ще два місяці тому, здавалося, що йому все вдалося. Але, з моменту, коли після довгих коливань, американці вирішили виділити нам 61 млрд, все пішло не за його сценарієм. Він не може цьому протиставити нічого, крім слів. Він не піднімає ставки, як багато хто говорить, — він нервує.

Є ще один важливий аспект: заява Путіна — це спеціальне обрізання всіх можливих шляхів для відступу. Путін досі мріє, що він стане тим лідером, який сяде за стіл переговорів на Ялті-2. І нинішня заява, як і зміни до конституції — це обрізання шляхів для відступу собі і оточенню. Але історія показує, що оточення дуже часто плювати хоче на всі ці обрізані шляхи для відступу.

Путін переходить в стадію війни заради війни, або прагне “влізти в бійку, а потім розібратися”. Вийти з війни він не може. Перемогти також. Тому він вирішив тягнути час. На жаль, ціною життів людей.

Все це різко посилює роль Китаю як переговорника. Головний важіль впливу на росіян — Пекін. І хочемо ми того чи не хочемо, але тепер уже точно можна сказати, що рівняння формули миру без Китаю майже нереально.