Новини України

Президент Зеленський вважає, що окуповані землі можна повернути не зброєю.

Україна наполягатиме на справедливому мирі. Але це не означає, що територіальну цілісність країни треба повертати за допомогою зброї. Тут можуть спрацювати і дипломатичні зусилля, переконаний Володимир Зеленський.

“Я вважаю, що не всі території треба відвойовувати руками і не всі території треба відвойовувати зброєю, — заявив глава держави в одному з інтерв’ю. — На це можна витратити багато часу і багато людей, що не дуже добре. Тому можна дипломатично відвойовувати свої території”. Про що свідчать такі заяви і чи справді Україна має шанс повернути захоплені ворогом землі без зброї в руках? 

— Президент дав зрозуміти, що Україна має боротися за звільнення окупованих територій не тільки військовим, а й дипломатичним шляхом, — каже голова правління Центру прикладних політичних досліджень “Пента” Володимир Фесенко. — Він висловився дуже обережно. Якщо викласти його думку банальною, людською мовою, то це означає, що в нас на сьогодні немає ресурсів для звільнення всіх окупованих територій. Тому маємо використовувати не тільки зброю, а й дипломатичні інструменти. 

Маємо розуміти, що дипломатичні інструменти — це не про звільнення територій саме тепер. Тепер навіть ідеальна дипломатія не допоможе нам переконати Путіна звільнити всі окуповані території. Він цього не робитиме. Перед нами сьогодні стоїть інше завдання — примусити Путіна хоча б до припинення вогню. Тому що він хоче примусити нас до односторонніх поступок, до миру, який для нас неприйнятний. 

Нам треба військовим шляхом зупинити Путіна. І для цього потрібне збільшення допомоги з боку наших партнерів, посилення санкцій проти Росії, підвищення ціни війни для агресора через удари по його території та дипломатичний тиск. Що більше країн світу тиснутимуть на Путіна, аби він припинив війну, то більше шансів буде на це. 

— Заява Зеленського свідчить про переоцінку ситуації на полі бою та можливостей України, — зазначає директор Українського інституту політики Руслан Бортник. — Ймовірно, це намагання президента репрезентувати громадську думку, яка також змінюється, — більшість українців уже за припинення війни, хоч водночас і проти поступок Росії. Ймовірно, це дипломатична стратегія Зеленського, спрямована на те, щоб залучити якомога більше держав до другого глобального Саміту миру, зокрема країни Глобального Півдня — Китай, Індію, Бразилію, які виступають з компромісних позицій. 

У будь-якому разі це дуже серйозна зміна тональності заяв президента. Нагадаю, що ще 2022 року було ухвалено рішення про неможливість переговорів із Путіним. Тепер, як бачимо, зникла одна з червоних ліній — що перемовини з агресором можливі лише після деокупації територій. Україна в офіційних документах декларує бажання запрошувати Росію на наступний раунд перемовин. А президент демонструє готовність відмовитися — звичайно, за певних умов — від збройної боротьби за окуповані території і продовжити їх звільнення дипломатичним чи іншим шляхом.

— Володимир Зеленський завжди стояв на позиції, що наші території мають бути відвойовані. Емоційно його можна зрозуміти — важко знайти українця, який би заперечив, що всі території мають бути звільнені, — каже експерт-міжнародник Сергій Таран. — Але світ значно складніший, ніж будь-яка стратегія будь-кого в Україні. І світова практика свідчить, що боротьбу за суверенітет і за території завжди ведуть різними способами: і через дипломатію, і через так звану м’яку владу, коли чиниться вплив через громадянське суспільство й різні організації, і через збройну силу, і через економічні важелі. 

— Чи відомі історичні приклади, коли країни повертали свої території через тривалий час дипломатичним способом? 

● Р. Бортник: 

— Так, найпопулярніший приклад на нашому континенті — це об’єднання Західної та Східної Німеччини. Військового рішення тут не було, бо надто потужними були сили сторін. Тому з часом, після перемовин між двома державами, був підписаний договір про возз’єднання. 

Є й старіші приклади з європейської історії. Скажімо, Франція 1870 року втратила Ельзас та Лотарингію — землі захопила Німеччина. Військового розв’язку не знайшлося, доки відносини між країнами не поліпшилися після Другої світової війни й доки це питання не було вирішено дипломатично. До слова, на територіях Ельзасу та Лотарингії, які відійшли Франції, проживає здебільшого німецькомовне населення. 

Так само дуже цікавий приклад Трієсту — північно-східної частини Італії, яка століттями перебувала під контролем або сусідніх слов’янських держав, або Габсбурзької імперії. Було проведено декілька війн, виникав сепаратистський рух, але потім було знайдено дипломатичне рішення, і цей регіон Італії було інтегровано до країни. 

● В. Фесенко: 

— Німеччина повернула свої території не так дипломатичним шляхом, як унаслідок кризи, яка виникла в Радянському Союзі й тодішній Німецькій Демократичній Республіці, та завдяки бажанню німців возз’єднатися. 

читайте також:Затриманий депутат ОПЗЖ підтримував Росію, але втікав чомусь у Словаччину

В’єтнам об’єднався 1975 року, але тоді спрацювали і військові інструменти, і дипломатичні. Були домовленості про припинення збройного конфлікту між Південним та Північним В’єтнамом і про те, що американці виходять з війни. Виникла криза у Південному В’єтнамі, й країна об’єдналася. 

Як бачимо, трапляється по-різному. Ідеального варіанта не буде. У нашому випадку важливо уникати будь-яких домовленостей з Росією про статус окупованих територій. Ми вважаємо їх українськими й спираємося на міжнародне право. До слова, ми не відмовилися від Криму і від більшої частини Донбасу, хоч не контролюємо цих територій вже понад десять років. 

— Чи можемо бути впевненими, що згодом повернемо наші території дипломатичним шляхом? 

● В. Фесенко: 

— У нас шанс на звільнення всіх окупованих територій з’явиться тоді, коли в Росії виникне внутрішня гостра і політична, і соціально-економічна криза, коли росіянам буде просто не до нас і не до захисту окупованих територій. Іноді таких шансів доводиться чекати не один рік.

Дипломатія — не чарівна паличка, завдяки якій вирішують проблеми. Вона завжди врегульовує те, чого вдалося досягнути або військовим, або економічним, або політичним шляхом. 

Наголошую, ми зациклились на територіях, а для нас актуальнішими є інші питання: як примусити Путіна припинити війну та як відновити країну й посилити її обороноздатність. Якщо ми відновимо Україну, якщо у нас буде сильна армія і потужна економіка, тоді ми зможемо повернути свої території. 

Нам варто брати за взірець досвід Західної Німеччини та Південної Кореї. Чому Східна Німеччина захотіла об’єднатися із Західною Німеччиною? Тому що Західна Німеччина значно краще жила, ніж Східна. Корея уже 70 років розділена (після Корейської війни у 1950 — 1953 роках. — Авт.), а якщо рахувати з 1945 року (після поразки в Другій світовій війні Японії, яка до цього правила Кореєю. — Авт.) — майже 80 років. Але Південна Корея нині — одна з найзаможніших країн Азії, яка має достатню обороноздатність плюс підтримку Сполучених Штатів у захисті національної безпеки. Ми маємо рухатися приблизно в тому ж руслі. 

● С. Таран: 

— Є низка факторів, які можуть зіграти нам на користь у питанні повернення територій. По-перше, це розпад Росії. По-друге, вступ України чи принаймні тих територій, які Україна контролює, до НАТО та ЄС. По-третє, якщо пауза, яку ми отримаємо, буде використана для якісного зміцнення української держави — як мілітарно, так і інституційно. 

● Р. Бортник: 

— Так, усе залежатиме від того, якими ми будемо. Якщо Україна процвітатиме, то окуповані території прагнутимуть повернутися так само, як ми нині прагнемо приєднатися до Євросоюзу. Тим паче, якщо ситуація у Росії залишатиметься негативною. Якщо ж ми перебуватимемо на низькому щаблі розвитку, то й далі стикатимемося зі спробами загарбання наших територій або із сепаратистськими рухами. 

У всякому разі, коли Путін піде — він же немолодий, час його перебування на посаді президента Росії обмежений, — одразу постане питання статусу окупованих українських територій. Перед нами буде майже чистий аркуш, і ми зможемо розпочати новий етап переговорів про повернення втрачених територій у міжнародне правове русло, тобто до складу України.