Новини України

Генерал армії України та колишній начальник Генштабу ЗСУ Віктор Муженко розповів про 4 помилки влади та військового керівництва за два роки великої війни. Він також відповів, як їх можна було уникнути.

Про це він розповів в інтервʼю Фактам. За його словами, легко вказувати на певні помилки, не беручи безпосередньої участі в процесах організації цього опору, або стоячи в стороні й спостерігаючи з боку всі події.

Була продемонстрована слабкість української позиції

“Це завжди суб’єктивний погляд. Але є деякі події, які відбувалися на моїх очах, і в яких особисто брав участь. Вважаю однією з помилок першого етапу вторгнення проведення переговорів. Коли буквально в перші дні почали обговорювати з росіянами умови завершення процесу, в тому числі й шляхом можливої окупації певної частини України, причому взагалі без будь-яких гарантій. Думаю, що таким чином була продемонстрована слабкість української позиції”, — каже він.

Муженко каже, що це сталося в той момент, коли росіяни розгубились від тієї неочікуваної жорсткої зустрічі, яку одразу їм організували Збройні Сили України й українське суспільство. Він додав, що це було досі не оцінене патріотичне піднесення на рівні не лише окремих людей, а й цілих громад.

“Прикладів дуже багато. І на Чернігівщині, і на північній Київщині, і на північній Житомирщині, і на Харківщині, і на півдні. Росіяни не очікували такого. Вони сподівалися на бравурні марші, квіти, аплодисменти та хліб і сіль. Однак цього не сталося. І тут їм, розгубленим, запропонували обговорити умови припинення бойових дій. На мою думку, це дуже швидко створило в них враження, що влада України почала прогинатись через цю агресію. До речі, прогнозовану, але чомусь неочікувану”, — розповів генерал.

Призвело до певного дисбалансу в системі управління та керованості процесами

За його словами, спочатку був стихійний рух опору. Децентралізованість дій, надання широких повноважень командирам нижчої ланки й невтручання старшого керівництва в їхні рішення давало їм можливість маневрувати своїми силами й засобами. І ця децентралізована хаотичність та асиметричність дій тоді показували результативність в боях. Однак децентралізоване командування потребує дисциплінованої ініціативи, вважає Муженко.

“Ця хаотичність тоді сприймалась. Але надалі це вже призвело до певного дисбалансу в системі управління та керованості процесами. Наприклад, неконтрольований й незрозумілий мені відхід на території Луганської області — залишення Станиці Луганської, залишення Щастя з непідірваним мостом. Чому це сталося?”, — питається він.

Колишній начальник Генштабу каже, що там не було такої загрози, був великий бар’єрний рубіж (річка Сіверський Донець), який міг би стримувати доволі довгий час російські підрозділи, однак пункти управління були переміщені в тил на десятки, а інколи сотні кілометрів. Не у всіх випадках це диктувалося обстановкою. І це була друга помилка нашої влади та військового керівництва.

За перші кілька днів широкомасштабної агресії втрати склали приблизно стільки, скільки за весь 2014 рік

Третя помилка це мобілізація. Адже тоді ж ще був хаос.

“Приймали всіх підряд, без розбору. І була пересортиця: фахівця з РЕБ могли відправити в піхоту, а фахівця з піхоти — в частину зв’язку. Шляхом вже внутрішнього переміщення якимось чином з цієї ситуації виходили. Те, що в той час був постійний наплив людей, створило проблему на майбутнє. Тому що деякі командири уявили, що людський ресурс невичерпний, і поверхово ставилися до планування своїх дій, не розуміючи того, що кількість населення в нас обмежена, що відбулася колосальна міграція населення, що буде багато непридатних до служби. Тобто що наступить такий період, коли поповнення армії стане проблемою”, — вважає Муженко.

Генерал додав, що на стихійну мобілізацію впливали різні фактори. Людей брали, аби тільки заповнити кількісну потребу військових частин.

“Навіть з перевищенням цієї потреби, щоб цих добровольців розпихати. До чого це призвело? У 2016 році після створення командування Сил спеціальних операцій був заведений спеціальний облік фахівців дефіцитних спеціальностей. Це військовослужбовці ССО, снайпери, інструктори навчальних центрів, оператори ПТУРів і ще ряд критично важливих спеціальностей, які потребують специфічної довготривалої підготовки. І куди вони потрапили? Хто звернув увагу на цей спецоблік? І взагалі, раз інформація про вторгнення була, чому цей хаос відбувся в таких масштабах? “, — акцентує він.

Муженко каже, що втрати за перші кілька днів широкомасштабної агресії склали приблизно стільки, скільки за весь 2014 рік. “Я про це при свідках сказав колишнім головнокомандувачу та начальнику Генштабу. Потім почали закривати цю статистику”.

Окоп зберігає життя солдатів

Четверта помилка — це питання фортифікацій. У кінці березня, повертаючись з Донбасу, він отримав інформацію про те, що росіяни виводять свої війська з-під Києва.

“Ми з полковником Олександром Махачеком (грамотний, тямущий офіцер; загинув на Донбасі 30 травня 2022 року, посмертно відзначений званням Героя України) привезли карту, де нанесені рубежі, які необхідно дообладнати, а деякі, відбудовані ще в період 2015−2016 років, — оживити, тобто заповнити військами, щоб привести їх в порядок. Сказав: “Готуйте розпорядження”. — “Ми будемо наступати, ми не будемо оборонятися”. Ця карта досі знаходиться в одній зі структур Генерального штабу. Там мова йшла і про Запорізьку область, і про Донбас, якраз напрямки Покровськ та Часів Яр. Ще раз повторю, що це було у березні 2022 року”, — згадав Муженко.

Тоді він зателефонував одному з начальників, який відповідав за інженерне забезпечення: “Скільки у вас лопат є?”.

“Тому що трактор або бульдозер — це одне, але все одно треба копати, бо окоп зберігає життя солдатів. Один з основних засобів піхоти — це лопата. Мала саперна, велика — без різниці. У період АТО дехто цього не зрозумів. Тоді були претензії: “А чому у нас окопи не викопані?” Я колись сказав одному народному депутату, який тоді нібито проходив службу: “Я повинен прийти й вам персонально копати окопи?” Так от, цей начальник відповів, що лопати є. “Скільки?” — “Двадцять тисяч”. — “Півмільйонну армію двадцять тисяч не врятує”. Пам’ятаю цю розмову як зараз”, — підсумував він.