Новини України

Росія веде наступальні дії на більш ніж десятку напрямків фронту. На декількох з них вона, ймовірно, буде концентрувати зусилля, паралельно влаштовуючи обстріли і позафронтових регіонів України. Про те, що буде з війною в другій половині 2024 року – в матеріалі військово-політичного оглядача РБК-Україна Уляни Безпалько. 

Наступальна кампанія Росії продовжується без будь-яких оперативних пауз десятий місяць поспіль. Зараз ворог вдається до тактики численних порізів. Це проявилось на півночі Харківщини, в районі Торецька і, зрештою, проявляється більш масштабно – поза лінією фронту.

Останні повітряні атаки Росії показали, що вона більш організовано та нестандартно підходить до планування нових ударів, через які їй вдається чинити не лише фізичну шкоду, а й психологічний вплив.

Пік критичної ситуації, яка розгорталась для Сил оборони весною, зараз пройдений, однак маятник ще не хитнувся в наш бік. Ворог все ще володіє стратегічною ініціативою, а Україна все ще докладає зусиль аби зупинити його рух.

Де найбільша загроза на фронті зараз

Противник намагається наступати з перемінним успіхом на понад десятку напрямків фронту з протяжністю лінії активний бойових дій в 980 кілометрів. Найбільшого успіху йому вдалось досягти на Покровському напрямку, де зараз йдуть найскладніші бої. Там росіяни за п’ять місяців зуміли просунутись в глибину вздовж залізниці від Авдіївки до Новоолександрівки майже на 20 кілометрів. І паралельно, користуючись моментом, почали розширювати своє вклинення по флангах.

Зараз їх фактично відділяє одне село – Воздвиженка – від дороги Костянтинівка – Покровськ (T0504). Вона відіграє велику роль в забезпеченні наших підрозділів, що обороняються в Донецькій області. На цій же ділянці росіяни намагаються вийти до річки Вовча (річка з такою ж назвою протікає біля Вовчанська Харківської області) на рубежі від Прогресу до Яснобродівки.

Два інших загрозливих напрямки – на Харківщині. На сході області росіяни намагаються вийти широким фронтом до річки Оскіл від Куп’янська до Борової. На одній з ділянок цього плацдарму – в районі села Піщане – окупанти змогли пробитись до цієї річки на відстань близько 11 кілометрів.

Українські військові змогли стабілізувати ситуацію на півночі Харківщини (фото: Facebook, Генеральний штаб ЗСУ)

Попри те, що Сили оборони стабілізували ситуацію на півночі Харківщини і зупинили противника в межах Вовчанська та на рубежі Глибоке – Лук’янці, він не збирається переходити там до “жесту доброї волі”.

Відкриваючи, по суті, новий фронт, окупанти мали дві цілі. Основна, як кажуть джерела видання в Генштабі – створення так званої “буферної зони” поряд з кордоном. Друга – сковування наших резервів та розтягування сил. У цьому і полягає тактика численних порізів, яка змушує українське командування “гасити” повсюдні “пожежі” і заважає концентруватись на інших загрозливих напрямках.

Після Харківщини це повторилось і в районі Торецька, де лінія фронту не рухалась з 2014 року. Найближча ціль ворога тут – захоплення села Нью-Йорк – там уже йдуть бої, а також вихід на рубіж Дружба – Північне – Залізне. На першій ділянці росіяни за 10 днів прорвались в глибину на чотири кілометри, на другій – від 17 червня – до трьох.

Північніше, на Краматорському напрямку, противник вже кілька місяців намагається захопити Часів Яр. Станом на тепер він зміг окупувати тільки східний мікрорайон цього міста – “Канал”. Найближча мета росіян тут – перетнути канал Сіверський Донець – Донбас, що йде з півночі на південь, або в межах Часового Яру, або принаймні на його околицях. Підтверджених даних, що їм це вже вдалось, поки немає. Це, врешті-решт, головним чином гальмує їхнє просування далі в місті.

На інших напрямках – Лиманському, Сіверському, Курахівському, Времівському та Оріхівському – теж йдуть бої, але ситуація виглядає більш контрольованою, а лінія боєзіткнення – більш статичною.

У чому складнощі України

Сили оборони після критичних місяців весною досі зосереджені на тому, щоби зупинити ворога вздовж всього фронту. І насправді є кілька факторів, які не дають українським військам це зробити. Перший – технічний. Гостра нестача в артилерійських боєприпасах, з яким стикались українські військові, частково вирівнялась.

Розрив у пострілах між Україною та Росією скоротилась майже вдвічі (фото: РБК-Україна, Віталій Носач)

За даними джерел видання у Генштабі, зараз перевага росіян у пострілах скоротилась з 7:1 до 3:1. Це відбулось як за рахунок скорочення снарядів у противника, так і завдяки приросту у нас. Скільки виробляє та скільки отримує від партнерів Україна достеменно невідомо. Росія, за інформацією від джерел видання в Силах оборони, виробляє не менш ніж 2,4 мільйони артснарядів на рік. І це значно більше, ніж випускає США і країни Європи. Кількісний розрив у боєприпасах можна скоротити за рахунок якості – використовуючи більш влучні та ефективні артсистеми, а також за допомогою FPV-дронів.

БПЛА різних типів загалом відіграють не менше значення на передовій, з їхньою допомогою уся ділянка фронту проглядається і прострілюється в обидва боки на десятки кілометрів. Розробки, що продумує і Україна, і Росія в сфері безпілотників, схожі на перегони. У цьому сенсі ми не сильно відстаємо від противника. Однак висока ситуаційна обізнаність ворога перешкоджає розміщенню поряд з лінією фронту систем ППО дального радіусу дії типу Patriot, які б дозволили боротись зі ще більшою проблемою для наших військ – КАБами та планерними бомбами. Дефіцитні комплекси можуть стати дуже легкою мішенню для окупаційних військ.

Керовані та плануючі бомби дозволяють ворогу за один удар зруйнувати об’єкт чи позицію, яку за допомогою артилерії йому б довелось пробивати кілька днів. На складах у росіян зберігаються численні запаси старих радянських бомб, надання їм керованості не потребує від них якихось надзусиль та інноваційних рішень.

Єдиним реалістичним способом, як знизити вплив КАБів – це ураження їхніх носіїв – російських бомбардувальників та винищувачів. У цьому сенсі в нагоді для України мають стати F-16 з відповідним озброєнням на дальність принаймні 180 кілометрів. Ці літаки у поки невідомій кількості мають надійти до нас уже цього літа.

Другий фактор – організаційний. Розмита відповідальність та компетенція за побудову фортифікацій не раз призводила до того, що місцями ліній оборони просто не було.

Кілька військових, з якими спілкувалось видання на умовах анонімності, стверджували, що після відступу з Авдіївки в напрямку Очеретиного належним чином не було підготовлено оборонні рубежі. Виходить так, що підрозділи, які б мали відійти, наприклад, з першої лінії на другу просто йдуть кілометри в нікуди. А окупанти йдуть слідом, умовно кажучи, по чистому полю.

В наших військах за лінії оборони, в залежності від їх близькості до передової, відповідають і інженерні частини Сил підтримки ЗСУ, і інженерні підрозділи бригад, і ОТУВ та ОСУВ, і Державна спеціальна служба транспорту, і Держагентство з відновлення, і ОВА, і цивільні підрядники. Росія, на жаль, завдяки примусу та автократичному апарату значно краще вирішує це питання: і військові, і маса приватних будівельників, яких нагнав Кремль, діють у відповідності до єдиного генплану з побудови оборони. “Лінія Суровікіна” була названа так тому, що саме він курував її будівництвом і саме з нього у разі чого би й спитали за її ненадійність.

Проте оборона – це не лише системи рубежів, позицій та інженерних загороджень. Це і засоби вогню, і мінування території. Перше, що загальмувало наступ наших військ минулого року на Півдні – це повсюдне мінування противником територій, починаючи ще від смуги забезпечення. Один із інформованих військових розповів РБК-Україна, що від початку великої війни росіяни використали вже близько 8 мільйонів мін, що кратно більше ніж Україна.

За допомогою БПЛА ситуація обізнаність на фронті в обох воюючих сторін дуже висока (фото: GettyImages)

Лінії оборони – це і бойові порядки, які забезпечують люди. Жодні траншеї, “зуби дракона” чи рови не зупинять ворога, якщо на цій позиції не буде військ. Нестачу особового складу, яка склалась на фронті, мали би вирішити ухвалені закони про мобілізацію. Політики стверджують, що від початку дії нових правил набір до бойових підрозділів пожвавився. Однак співрозмовники видання з числа військових кажуть, що проблема некомплекту на передовій залишається: замість того, щоб направляти новобранців для поповнення вже діючих бригад, з них формують повністю нові. Це рішення влаштовує далеко не всіх військових, з якими спілкувалось видання. Агресор чудово обізнаний щодо проблеми некомплекту у наших військах, саме тому і завдає цих “порізів”, що насправді є дуже небезпечною тенденцією.

Людський фактор також проявляється і на іншому рівні. РБК-Україна за останні півроку чуло про щонайменше три випадки самовільного відходу наших підрозділів з позицій, коли при цьому не ставили до відома підрозділи, що обороняються по сусідству. Відтак противнику вдається прориватись в глибину на окремих ділянках. І цю проблему, на відміну від інших вище перелічених, під силу вирішити тільки нам самим.

Чого чекати далі у війні

Інформовані співрозмовники в кількох військових органах вважають, що в другій половині цього року Росія буде з більшою або меншою інтенсивністю тиснути на всіх нині активних напрямках фронту. Проте концентрація зусиль буде на кількох з них, насамперед на Донеччині.

У разі перерізання траси T0504 для ворога відкривається можливість руху як до Покровська, так і до Костянтинівки. Інформовані джерела видання в Силах оборони вважають, що він обере перший варіант. І одним із головних для росіян на другу половину цього року залишатиметься Покровський напрямок.

Ще однією пріоритетною ділянкою для противника буде район Торецька, з огляду на те, що за останній час йому вдалось досягнути там несподівано значних успіхів. Третій напрямок, на якому буде фокусуватись агресор – Краматорський та місто Часів Яр.

“Насправді противник зараз здатен дуже швидко перегруповувати сили. Оскільки ці всі напрямки поряд одне з одним, то росіяни можуть почергово включатись на одному з них, в залежності від того, де для них будуть складатись більш сприятливі умови. Хоча це не виключає, що вони можуть так жонглювати силами і на інших напрямках, аби відволікти наші війська або ж якщо побачать прогалини в нашій обороні”, – розповіло одне із високопоставлених джерел видання у Силах оборони.

Водночас інший співрозмовник РБК-Україна у Генштабі вважає, що ворог буде також тримати фокус на півночі Харківщини, адже завдання Путіна окупаційні війська там так і не виконали.

“Путін поставив завдання створити буферну зону. І це справді була їхня першочергова мета. Він прагнув показати населенню Бєлгородських, Курської, Брянської областей, що він нібито може їх захистити, адже те, що там періодично відбуваються рейди, обстріли і таке інше, прямо б’є по його репутації всередині. Щоби створити буферну зону, їм треба просунутись хоча б на 20-30 кілометрів у прикордонні, це завдання зараз так і не реалізовано”, – розмірковує джерело видання.

До кінця року у Сил оборони високі шанси стабілізувати фронт (фото: GettyImages)

Саме з цієї причини Москва вирішила поки відкласти ідею наступу на іншій ділянці нашого прикордоння – в Сумській області. Кілька співрозмовників видання кажуть, що ситуація там залишається напруженою, але наступальних угруповань там поки не фіксується.

При цьому на кінець року, після ймовірної зміни адміністрації в США, на міжнародній арені активізуються розмови про необхідність якогось перемир’я та зупинки активних бойових дій. Чим це зрештою обернеться багато в чому буде залежати від кон’юнктури обох сторін у війні.

Інший ризик на другу половину цього року – це повітряні атаки з боку Росії. Після масованих обстрілів енергетики весною, ворог перейшов до точкових ударів, але більш вигадливих та спланованих. Він експериментує з радіозв’язком, змінює бойові аеродроми, де споряджують борти ракетами. А також ретельно досліджує маршрути, якими направляє ракети, щоб пройти в тих пробілах, які є між нашими комплексами ППО.

Зараз, як кажуть співрозмовники видання, основними цілями Москви залишаються українські аеродроми, підприємства ОПК, а також місцями – енергетика. І відразу декілька співрозмовників РБК-Україна побоюються, що восени агресор може знову активізувати удари по нашій енергосистемі, дочекавшись моменту, коли Україна полагодить частину з того, що зруйновано. Ефективність задуму ворога буде залежати від того, чи виконають наші партнери обіцянки з посилення української ППО.

Якщо ж говорити про загальний розвиток подій, то середній і найбільш вірогідний сценарій виглядає так. До кінця року окупанти будуть поступово прогризати нашу оборони на фронті, але це будуть тактичні здобутки. Москва адаптувала процес вербування до армії так, що в неї є постійний потік новобранців, і це дозволяє їй поповнювати свої втрати на передовій. Через це окупанти поки здатні воювати без оперативних пауз.

Обсяг цього набору, з одного боку, дозволяє Кремлю не провокувати народний гнів через більш масштабну примусову мобілізацію, але ціною більш скромних та поступових просувань. Однак передумов для більш масштабних проривів з боку ворога не проглядається. Ризик, що йому вдасться до кінця року захопити всю Донецьку область, теж низький.

Натомість до кінця року у Сил оборони є високі шанси зупинити рух противника та стабілізувати фронт, вважають кілька джерел видання у військових колах. Проте говорити про перехід до наступного етапу – контрнаступальних дій – ще наприкінці цього року чи на початку наступного поки не доводиться. Хоча найкращий варіант, якщо наша наступальна операція буде сюрпризом для абсолютної більшості українців та західної спільноти і про її планування та початок буде знати тільки дуже обмежена кількість осіб.