“Мене завжди манили гори! Свого часу приєднався до осередку Молодіжного Націоналістичного конгресу й у березні 2015 року взяв участь у поході, який був присвячений дню народження Тараса Шевченка. Ми піднялись на Говерлу та читали різними мовами “Заповіт”. Потім ходив у гори сам, на Говерлі був разів десять. Якось пройшов 60 кілометрів Чорногірським хребтом. Найвища вершина, яку здолав, — у Туреччині, її висота 2400 метрів, — розповідає 29-річний Володимир Драбчук. — Строкової служби я не проходив, але був офіцером запасу, бо закінчив військову кафедру. Займався продажем спортивного одягу через інтернет-магазин, цим і заробляв на життя. Після повномасштабного вторгнення донатив. У 2023-му мене мобілізували й призначили командиром роти у 42-й механізованій бригаді. Пройшов бої в Серебрянському лісі, Кліщіївці, Часовому Яру. Мабуть, щасливчик, бо кулі мене минали на пекельних позиціях. Так сталось, що через сімейні обставини звільнився, перебуваю наразі в запасі. Але весь час спілкуюся з побратимами, допомагаю закривати збори”.
За словами Володимира Драбчука, за понад два з половиною роки великої війни люди втомились, стали менше донатити, це його дуже засмучувало.
“Тож виникла ідея об’єднати свою любов до гір і військовий досвід, вирушивши у похід. Щоб власним прикладом показати, як важко захисникам на фронті. Особливо піхотинцям, які носять на собі важку амуніцію, — зауважує співрозмовник. — Для мене це був виклик, бо раніше такого не робив. Склав маршрут, де було 11 точок. Вони символізували кількість областей, які були в окупації чи залишаються й тепер. Поставив за мету підкорити два карпатські двотисячники за 24 години. Паралельно відкрив “банку”, ціль якої — зібрати 300 тисяч гривень на потреби трьох бригад — рідної 42-ї, а також — 33-ї та 67-ї. Йдеться про FPV-дрони, тепловізійні приціли й турнікети.
Готувався до походу кілька місяців — бігав, працював у залі з навантаженнями, дотримував правильного харчування. Із собою взяв рюкзак з усім потрібним — дощовиком, карематом, спальником, ліхтариком, з харчів — сушене м’ясо та енергетичні батончики, а ще — воду. До Карпат добирався машиною. Там одягнув бронежилет з плитами й боковим захистом, вага яких десь вісім кілограмів. А ще взяв шолом, аптечку, розвантажувальну систему, пояс. І прапор рідної бригади”.
Стартував ветеран із бази “Заросляк”. Перед тим, додає він, рятувальники попередили про штормову погоду. Але вагався Володимир недовго. Вирішив йти. Піднявся на Говерлу й Петрос, був на озері Несамовитому. Увесь 40-кілометровий шлях пройшов за 16 годин.
“З погодою мені пощастило. Було сонячно більш як на половині маршруту, а вже потім задощило, насунувся туман. На щастя, снігу не було, — каже Володимир Драбчук. — Пейзажі неймовірні, аж дух перехоплювало. Найважче було зійти на Петрос, бо підйом там дуже крутий. У поході знімав відео про свій шлях, ділився враженнями від краєвидів та розповідав деталі маршруту. Відео й світлини надсилав своїй дівчині і друзям, які підтримували мене та поширювали все в соцмережах, закликаючи донатити. Менше ніж за добу назбирали понад 200 тисяч гривень, а тепер сума перевищує 250 тисяч. Відразу після солопоходу турбував біль у ногах, особливо у п’ятах, трохи хворів. Але вже все добре. Відновитися мені допоміг домашній борщ”.
Comments (0)