Новини України

«В особовому складі вони переважають нас в десятки разів»

Яка найбільша проблема на цьому напрямку?

КАБи, звичайно, найскладніше. Але для піхотинців, які перебувають на передній лінії, — це FPV. Вони тут нон-стоп працюють. Відновили якесь укриття, а його за ніч знищили — і таке цілодобово. Засоби РЕБ є, але противник на місці не стоїть. Він думає, як ці засоби перелетіти, пробує нові частоти, тобто розвивається в цьому напрямку дуже сильно.

Бачив на цьому напрямку, що вони вже почали застосовувати дрони на оптоволокні. Це вже зовсім інша якість картинки. Оператор такого дрона може вже краще знаходити ціль. Я думаю, це грандіозний прорив. Ми теж уже почали такі дрони використовувати. Тут знову потрібен інший РЕБ.

Кінцева мета противника — дійти до річки Оскіл. По всіх своїх каналах вони передають, що до Нового року російські війська повинні дійти до річки. Але я бачу, що до Нового року це нереально взагалі. В особовому складі вони переважають нас в десятки разів. По техніці ми вирівнюємо це питання дронами, виявляємо їхню техніку ще на ранніх підступах, за кілометрів 20 до лінії бойового зіткнення, і починаємо по них працювати.

З піхотою ж — важче. Тут яри, посадки, росіяни накопичуються, проходять. Вони промацують, де найслабші місця, де можна лише техніку залучити, де вона не пройде. Тут багато річок таких, як Піщанка, через які техніка не проїде. Потрібно робити переправи. Силам оборони давно відомі ці місця, і вже практично все вогневе ураження налагоджене.

Яка у вас ситуація зі снарядами та дронами, чи вистачає їх? 

Думаю, Нацгвардія і волонтерські організації вдосталь забезпечують дронами. Я б не сказав, що їх не вистачає. Снаряди — це вже інше питання. Є проблеми з деяким калібром. У противника — навпаки. Ми знаємо, що в них немає проблем зі 125-мм снарядами на танк, у нас — трошки інша ситуація. Так само 120-ті міни.

Тяжко працювати з мінометами, коли в тебе 5 марок або 5 мін з різних країн світу. Міни летять по-різному, і пристрілятися — дуже тяжко. Коли ти працюєш з одними мінами з одного виробника, то ти вже знаєш, як вони летять і як з ними працювати, що треба враховувати.

По забезпеченню росіян — пам’ятаю такий перехват, де на одній вогневій позиції доповідає командир гармати, що відпрацював 10 снарядів, на залишку 95. Це лише в один день, на одній вогневій позиції, не на складах батальйону, а на одній позиції. Так, бачимо, які в них там ресурси, запаси цього всього.

Розкажіть про полонених росіян, що це за люди, що вони розповідають? 

На моєму досвіді переважна частина російських полонених — зеки, інша — люди, які скаржаться на кредити, сімейні проблеми, що їм треба йти заробляти. Деякі розповідають про свої проблеми, що їх із зони змушують сюди йти, але ми розуміємо прекрасно, що вони самі пішли. Деяка частина пішла за гроші, хтось за ідеологію і пропаганду, бо вона в них працює набагато краще за нашу. І в мене інколи виникає питання: як їх там змушують всіх так штурмувати? Вони біжать один за одним, і гинуть, а ті, хто позаду, — переступають і біжать далі. І все одно до кінцевої точки вони намагаються доходити.

У них солдат готовий іти до позицій на цьому напрямку по 20 кілометрів. Їх висаджують в одному населеному пункті, і вони йдуть п’ять днів до позицій. Забувають, що таке евак, надання допомоги, харчування, вода. Оце вони так ідуть дорогою, там щось збирають, воду з річок п’ють, але все одно йдуть і виконують завдання. У нас би, наприклад, тих солдатів, що я знаю, то мені здається, було б трошки тяжко йому поставити задачу: «Йди 20 кілометрів, там десь у населеному пункті знайдеш щось поїсти, у щось перевдягнешся».

Були такі полонені, що ми їх ловили в хатах. Вони шукали теплі речі або щось поїсти.

Які тут втрати у росіян? 

По цьому напрямку в перехопленнях вони скаржаться, що багато зазнають втрат, але водночас багато їм привозять поповнення. Всі вони кажуть, що їм тяжко дійти до позицій, що працює арта по них, дрони. Але є ті, що доходять, і їм потім командир підрозділу по рації каже: «Давай, зустрічай ще шість таких». Три дійшли — йому ще шість відправляють. З тих шести два або три дійде. Така в них система накопичення — збираються в цих кущах і сидять там, бомжують у тих ямах.

У них більше можливостей, їх міняють. У нас трошки складніше провести якусь заміну, ротацію. Ми стараємося максимально, як можемо, але повноцінно провести ротацію дуже тяжко. Я не уявляю, як забрати батальйон з напрямку і поставити другий батальйон. Це така проблема.

«Солдат 2022 року і 2024-го — це два різні солдати»

Що могло б покращити ситуацію на Куп’янському напрямку? 

Підготовка особового складу з нашої сторони. Більше їх мотивувати до виконання бойових завдань. Я думаю, що це покращить ситуацію. Є категорія військових, не будемо приховувати, м’яко кажучи, не сильно мотивованих виконувати завдання через те, що десь у нас є втрати позицій. Люди бояться, десь їх не навчили як слід. Солдат 2022 року і 2024-го — це два різні солдати. Тоді люди були готові максимально викладатися у виконання завдань. Зараз трохи вже доводиться їх змушувати викладатися у завданнях, і ця різниця дуже сильно впливає.

Люди, які до вас потрапляють, їх доводиться додатково навчати?

У мене весь батальйон складається з мобілізованих. Лише 15% — це військовослужбовці за контрактом. Якщо є вільний час, обов’язково проводимо додаткові заняття і стрільбу. Вчимо стріляти з різних положень, з пересуванням, трохи додаємо фізичного навантаження, щоб він розумів, що стрільба лежачи, стрільба під час пересування на полі бою — це різниця в плані наведення, у тебе вже руки не так стоять, подих збивається.

Намагаємося проводити заняття разом з хлопцями, які вийшли нещодавно з позицій і можуть розказати про нюанси перебування на позиції — яка має бути протидія дронам чи скидам.

Буває, люди не розуміють, що таке FPV чи Mavic і де він гудить. Стають і дивляться на нього, а воно падає потім. Старий воїн знає: коли таке чуєш, то треба вже кудись бігти ховатися. На позиції ми відправляємо двох досвідчених бійців і 4-6 нових, які нещодавно прибули в батальйон. Нові люди вчаться у старих, як треба поводитися в тих реаліях.

Велику роль відіграє чинник першого бою, бо як би ти не вчився якісно, перший бій все покаже. Я бачив, людей, які погано себе проявляли на заняттях, але після першого бою, коли вони результативно відбили штурмову атаку, це ставали одні з найкращих бійців. А є такі, що гарно себе проявляли під час навчання, але перший бій зламав і вони вже не можуть повторно зайти на позиції. Така основна проблема.

Тому ми пропонуємо різні посади. Якщо людина в піхоті й ми бачимо, що морально вона не може виконати завдання, ми пропонуємо навчання пілотів, посаду водія, водія БМП, артилериста чи міномета. Дивимося, хто добре копає. Такі люди теж треба, щоб не одна піхота все робила, бо в нас все покладено на неї: піхота воює, піхота штурмує, піхота закріплюється, піхота йде до позицій пішки, піхота сама собі носить воду.

«Проблема, коли батальйон зазнав втрат і його поповнюють на місці»

А як, на вашу думку, ми можемо зараз вийти з ситуації, яка відбувається на фронті, якщо росіяни продовжують тиснути, поступово, хоч і з великими втратами, просуватися? 

По-перше, треба, щоб була якась заміна у злагодженості штатних підрозділів. Має заходити батальйон, а не так, що одна рота з одного підрозділу, а інша — з другого. Воно таке склеєне-зліплене: ні взаємодії, ні злагодженості немає.

Це проблема, коли батальйон зазнав втрат і його поповнюють на місці, як у мене. Мені довозять нових людей, і мені з ними доводиться знайомитися вже тут, на полі бою. А хотілося б з ними попрацювати ще перед бойовими діями, на навчаннях подивитися, можливо, там хтось стане командиром відділення, хтось головним сержантом взводу. А так я вже тут з ними знайомлюся і часу мало, аби зрозуміти їхні лідерські якості, їхній рівень підготовки.

Якби я з ними познайомився на полігоні, провів заняття, виїхав би з ними кудись, то це було б набагато якісніше. Але питання в тому, що не можна знайти ще якийсь підрозділ, який поміняв би. Дуже тяжко, щоб когось хтось поміняв.

По-друге, вікова категорія і медичний огляд. Це критична ситуація. Солдат, як людина, нормальний, розумієте? А виконати завдання, я бачу, що не може. Він у тебе зазначений, як боєць, а поставити його на виконання якоїсь задачі я не можу, бо в нього купа хронічних хвороб. Куди мені його тоді застосувати?

Було б добре, якби медогляди були якісніші, і встановити вікові межі для підрозділів, що виконують завдання тут, щоб там було 40-45+. Ті, що стоять на блокпостах у Києві чи Харкові, можуть бути старшого віку.

Тобто у вас люди за віком ще більше, ніж 45?

Та є і 55. Буває, приїде поповнення, а там двоє — 80-х років, двоє — 70-х, а є ще старші дядьки, у віці. Він і фахівець хороший, але виконати завдання йому важче, ніж молодому.

Я б якось реформував роботу ТЦК. Бо мені здається, що в них там завдання — це просто набрати план і віддати мені їх сюди. Ну так же ж воно не працює, бо є такі люди, що я не розумію, куди їх можна взагалі поставити. Треба змінити підхід, давати на вибір професії, на які йтимуть люди.

Найбільше, виходить, проблема саме з людьми? 

Так, випливає з людьми, не єдина, але одна з основних.

Чи відчуваєте ви прірву між цивільними та військовими, коли приїжджаєте в Київ, наприклад? 

Прірва велика, вона десь закінчується, як у Харків, напевно, приїжджаєш, і там уже починається зовсім інше життя. Видно, що багато людей не розуміють, що насправді відбувається. Багато людей навіть не можуть уявити, в яких умовах наші бійці виконують завдання і як їм тут насправді тяжко. Це найголовніше, що вони не знають. Те, що вони не розуміють, що йде війна, — це їхні проблеми. Але я хотів би, щоб люди розуміли, в яких умовах бійці виконують завдання, по 30 днів сидять в посадці. Візьміть цивільну людину з Києва і поясніть їй, що таке 30 днів у лісі сидіти в посадці під постійними штурмами, обстрілами. Найголовніша проблема — що люди не знають, яким трудом і як тут хлопці героїчно ці всі подвиги тут роблять.