Новини України

За його словами, воїни відчувають різницю між життям на лінії зіткнення та в мирних містах.

Війна по-іншому сприймається не тільки на полі бою, але і в тилу. Для бійців, що приїжджають із передової у відпустки чи на лікування, ця різниця особливо разюча і болісна.

Про це заявив офіцер 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади, Герой України Ярослав Галас в інтерв’ю для УП. 

“В тилу немає війни – я бачив це на лікуванні й реабілітації. Мотивовані чоловіки закінчилися, а інші не хочуть воювати. Дивляться на військового, як на ворога, – чи не ТЦК-шник із повісткою. Деякі хлопці через це не носять форму у відпустках”, – зазначив він.

Військовий зазначив, що він недавно їздив за поповненням. Перед ним вишикували 50 осіб, що пройшли кількамісячну підготовку на полігоні.

“Хтось стоїть напоготові з пачкою медичних документів про хвороби, на когось поглянеш і розумієш – усе життя пив. То я зміг вибрати тільки одного! У нас страшний дефіцит бійців, але брати людей, щоб просто заповнити штатку, я не буду. Бо толку з них ніякого, скоріше тягар”, – зізнався військовий.

Причину, чому здорові чоловіки не хочуть воювати, Анатолій бачить не тільки у відсутності мотивації, але й особливостях мобілізації. Він зазначив, що зараз мобілізують заради показників, на якість не дивляться. 

“Коли усвідомлюєш, що, можливо, йдеш лише в один бік, то дивишся на життя по-іншому, розумієш, що головне… Що головне для мене? Я давно готовий до всього, але для мене важливо, чи витримає мама. Вона вже в літах, і коли в Роботиному зі мною 9 днів не було ніякого зв’язку, дуже сильно подала. Тому кожен раз, коли йду, думаю про неї”, – розповів Галас.

На початку лютого з Анатолієм зв’язався командир і наказав прибути на командно-спостережний пункт. Головний сержант тоді виконував бойове завдання в Роботиному й зміг вийти тільки вночі. Йому коротко повідомили про відрядження в Київ на церемонію вручення державних нагород.

“Я не знав, за чим саме їду, попередньо зі мною на цю тему ніхто не говорив, там вручали різні нагороди. І тільки в Києві в Маріїнському палаці підійшов працівник і сказав, що це Зірка Героя України. А далі почалася церемонія за участі Президента, Залужного, Буданова… Це було несподівано. Думаю, що найвищу нагороду мені вручили за все, що я робив із початку війни, – завжди йшов на бойові, ніколи не давав задню. І не тільки я, а вся наша гірсько-штурмова рота, всі хлопці, котрі продовжують воювати, і котрі загинули. Це і їхня нагорода”, – поділився військовий.

Після нагородження Анатолій повернувся в підрозділ і продовжує службу. Він має свої армійські звички, яких дотримується на бойових завданнях, – наприклад, не брати трофейної зброї, не користуватися ворожою амуніцією (за винятком рацій), не фотографуватися на позиціях.

“Моє ставлення до служби не змінилося – я спокійно працюю й носа не деру. Намагаюся бути справедливим, займаюся тим, щоб у піхоти було все необхідне – боєкомплект, захист, їжа, вода. Бо коли хлопці йдуть на бойові, мають бути забезпечені по максимуму. Зірку Героя я відправив додому, жодного разу не вдягав її. Зробив тільки одне фото після нагородження й скинув мамі. Я знаю, їй за мене не стидно”, – додав Герой України.