Новини України

Багаторазова чемпіонка з фрідайвінгу Катерина Садурська — про те, як прийшла у цей вид спорту із синхронного плавання, підготовку до цьогорічного чемпіонату світу та витривалість людського організму на глибині.

У липні 2023 року на міжнародних змаганнях з фрідайвінгу Vertical Blue спортсменка Катерина Садурська з Харкова встановила відразу три світових рекорди, два з яких — абсолютні. Пірнула на 74 м у дисципліні Пірнання без ласт, або CNF, а також на 77 м, та, за три дні після того, — на 78 м, чим перевершила свій же попередній рекорд.

Того ж року на чемпіонаті світу з підводного плавання на відкритій воді у Гондурасі Катерина Садурська виграла золото, встановивши абсолютний світовий рекорд у дисципліні «Вільне занурення», пірнувши на глибину 78 м, а також встановила національний рекорд, занурившись із тросом на 97 м.

Зараз Катерина готується до наступного змагання — чемпіонату світу з фрідайвінгу, який відбудеться у Каламаті в Греції у жовтні 2024-го. Там буде єдиною представницею України.

Репортерка NV Саша Горчинська поговорила з Катериною Садурською про розвиток її кар’єри у фрідайвінгу, особливості підготовки до змагань і представлення України на міжнародній арені.

Катерина Садурська встановила відразу кілька рекордів минулоріч, а тепер готується до чемпіонату світу-2024 / Фото: Essa Ali

— Читала у одному з ваших інтерв’ю, що ви почали займатися фрідайвінгом після того, як завершили кар’єру із синхронного плавання. Чому обрали саме фрідайвінг?

— Завершився Олімпійський цикл — був 2016 рік. Я ще десь на пів року затримувалася у збірній, але зрозуміла, що час щось міняти — синхронне плавання передбачає повну віддачу свого життя: часу, сил, енергії. Ми зранку до ночі були в басейні, а мені цікаво було спробувати щось нове. З фрідайвінгом познайомилася ще у 2012 році. Насправді він мені трохи допоміг у синхронному плаванні, дещо змінив мій погляд на те, як можна працювати зі своїм тілом, диханням у воді, спрямував на шлях дослідження.

Тоді це було всього кілька тренувань в басейні з затримкою дихання, навіть без проходження навчального курсу чи пірнання в глибину. В мене вийшли доволі непогані результати, але найголовніше — мені сподобався сам процес. Я подумала, що це класний спорт для того, щоб зайнятися ним на пенсії. І як тільки вийшла на спортивну пенсію, він став моїм хобі. Коли завершуєш спортивну кар’єру, яка тривала 17 років, перед тобою з’являється багато викликів як перед молодою людиною, яка не має достатньо життєвого досвіду. І фрідайвінг — це, напевно, було єдине, що в мене непогано виходило, давало сили рухатися далі також і у інших сферах.

Реклама:

От, і до 2022 року це було моїм хобі. За рік до цього я стала інструктором і почала потроху працювати, передавати свій досвід іншим. Але в спортивному плані, хоч і тренувалася, брала участь в змаганнях, але не сприймала його [фрідайвінг] серйозно. У лютому 2022-го ми зі студентами поїхали на навчальний курс до Єгипту. Я планувала залишитися там на тиждень після, щоб самій потренуватися, але замість цього залишилася у Єгипті на чотири місяці. І фрідайвінг — це було єдине, що я могла робити. Тому вирішила, що це буде моїм внеском в нашу боротьбу і я можу представляти Україну на міжнародній спортивній арені — нехай вона і не така велика у фрідайвінгу, але це ще одне нагадування про нас у світі. Я поставила собі за мету, щоб якомога краще представити Україну чемпіонаті світу того року. І несподівано для себе й для всіх виграла тоді два золота. А наступного 2023 року повторила цей результат.

— Ви згадали про «пенсію»: коли зазвичай йдуть на пенсію у синхронному плаванні? Чи є якісь обмеження за віком у цьому виді спорту?

— Є різні випадки. Коли я займалася синхронним плаванням, дожити [у цьому виді спорту] до 22−24 років — це вже було досягненням. Але якщо ми говоримо про наш склад олімпійської команди в Ріо, то були дівчата по 30−31 рік. На Олімпіаді в Токіо Україну представляла зокрема Ксенія Сидоренко 1986 року народження — це достатньо зрілий вік для спортсменки, для синхроністки, але це були вже четверті її Ігри, тож воно того вартувало.

Вік відіграє важливу роль, адже спортсмени мають бути витривалими у фізичному плані, мати можливість працювати. Як я уже казала, синхронне плавання забирає весь час: ти багато чим жертвуєш, ставиш життя на паузу. У такому віці хочеться вже, напевно, щось інше спробувати. Тому кожен робить свій вибір [щодо того, чи залишатися у спорті].

Реклама:

Середній вік спортсменок — десь 25 років. Та зараз він дуже омолодився: у збірній України практично всі — юніорки. Наступного року вони будуть змагатися на міжнародній арені вже оновленим складом. Зараз дівчатам, Владі й Марині Алексєєвим які виступають на Олімпійських іграх у Парижі, по 23 роки.

— Які дисципліни існують у фрідайвінгу? Чим вони відрізняються?

— У фрідайвінгу є змагання в басейні та змагання на глибині. Існують дві організації у світі, які займаються розвитком фрідайвінгу: це AIDA International та С.M.A.S. У зв’язку з тим, що кожна з цих організацій влаштовує свої власні змагання, виникає певна плутанина: загалом щороку проводяться чотири чемпіонати світу. І в кожному з них є чотири дисципліни, тобто всього — вісім дисциплін. Це означає, що може бути 16 чемпіонів світу тільки в одній категорії, а якщо жінки і чоловіки, то загалом 32. C.M.A.S. визнана Олімпійським комітетом, тому ми більше схиляємося до участі саме в цих змаганнях.

Одна з дисциплін у фрідайвінгу – занурення зі спеціальним тросом / Фото: Kohei Ueno

І у басейні, й на глибині є такі дисципліни: пірнання без ласт, пірнання в моноласті в довжину або в глибину, в біластах довжину або в глибину. У басейні є ще дисципліна Статика — статична затримка дихання, а в глибині ще є занурення по тросу.

Основним стартом цього сезону був чемпіонат світу в басейні за версією C.M.A.S, який відбувся у місті Белград, в Сербії, у червні 2024-го. Наступного року фрідайвінг буде вперше представлений в програмі Всесвітніх ігор — це змагання, які включають види спорту та спортивні дисципліни, що не беруть участі в Олімпійських іграх. Цьогорічний чемпіонат світу був одним з тих змагань, де можна було показати свої результати, та відібратися Всесвітні ігри-2025. Ми ще не знаємо, чи вдалося мені чи ні — чекаємо до кінця року, коли з’явиться рейтинг спортсменів. Але мені було б цікаво відібратися, адже це — історична подія для нашого виду спорту.

— Скільки днів на тиждень ви тренуєтеся? Як відбуваються ваші тренування і де?

— Залежить від етапу підготовки. Зазвичай це 5−6 днів на тиждень. Цьогоріч половину року я присвятила тренуванням у басейні, бо готувалася до чемпіонату світу. Частково моя підготовка проходила в Україні, частково — за кордоном, де були організовані збори. В Україні все це організовувати не дуже легко, коли доводиться постійно переривати тренування через тривоги. Деякі змагання також не вдалося організувати через становище у країні. Війна, постійні обстріли безпосередньо впливають на процес. Тож до змагань ми вже готуємося за кордоном.

Минулого року я готувалася в басейнах — у Харкові й у Києві. До глибини ж, на жаль, важко готуватися тільки в басейні. Звичайно, частково підготовку можна імітувати, але все одно потрібно виїжджати на море, на глибину, в ті умови, де будуть відбуватися змагання — той самий температурний режим, клімат. Чимало факторів і чинників, які можуть вплинути на результат і на процес. Зараз я — на Кіпрі, проходжу адаптацію до глибини, і вже за кілька тижнів поїду в Каламату, де у жовтні цьогоріч відбудуться самі змагання.

Окрім басейну і безпосередньо глибини, є багато інших аспектів, які треба тренувати: загальна фізична підготовка, сила, гнучкість, мобільність. Потрібно бути універсальним солдатом.

Сильним, але при цьому м’яким і розслабленим, вміти тримати баланс. Плюс дихальні вправи, затримка дихання — глибина дуже виснажує нервову систему, тому багато над чим працюємо і на суші. Дуже важливою також є ментальна складова — робота з психологічним аспектом, медитація, візуалізація.

Велику роль відіграє відновлення після занурень. Інколи ти можеш пірнути один раз, а відновлюєшся після цього два дні. Але про цьому потрібно підтримувати форму і ми, як можемо, імітуємо ці умови, що у нас є.

— Чому пірнання без ласт вважається найскладнішою дисципліною фрідайвінгу?

— Якщо ми говоримо про глибину, то у трьох дисциплінах — окрім Без ласт — є додаткове обладнання, яке ми використовуємо. Ласта, яку можна вдосконалити — ми це бачимо в тому, як виросли рекорди за останні кілька років. По тросу ми теж можемо «гратися» з обладнанням.

У дисципліні без ласт достатньо важко винайти щось нове з обладнання, тому все, що ми можемо вдосконалити — це наша техніка, фізична форма, затримка дихання. Це єдине, на що можна покластися під водою. Ми не можемо використовувати трос — тільки для розвороту. Через це бачимо велику різницю у цифрах: наприклад, рекорд серед жінок без ласт — 78 м. В моноласті — 123 м. Тобто виходить, що час занурення — приблизно однаковий, але завдяки ластам ми можемо розвивати більшу швидкість з меншими зусиллями. Це, звичайно, дає можливість подолати більшу дистанцію.

Фрідайвінг – занурення на затримці дихання, під час якого не використовуються акваланг чи маска / Фото: Piotr Błaszczak

Коли пірнаєш без ласт, важливо бути максимально розслабленою: це допомагає, як мінімум, вирівняти тиск. Але коли ми активно рухаємося, то досягти необхідного рівня розслаблення набагато складніше.

— Розкажіть більше про дихальні вправи: як ви тренуєтеся, хто вам у цьому допомагає?

— В мене є тренер зі Словенії, який працює зі мною онлайн, він пише мені програму. Під час зборів і змагань у басейні я займалася з тренером Андрієм Ляшенко — він більше спеціалізується на плаванні в ластах, але все одно дуже допомагав. Потрібно, щоб хтось був поруч, давав поради щодо техніки. Велику частину роботи, аналізу [своїх дій] тощо я роблю самостійно. Але, звичайно, потрібно, щоб хтось допомагав зі сторони.

Перше правило фрідайвінгу: ніколи не пірнати наодинці. Завжди має бути хтось поруч, страхувати і у разі, наприклад, втрати свідомості надати першу допомогу. Ми намагаємося не доходити до цього стану ні на тренуваннях, ні на змаганнях. Але це процес, інколи таке стається і не завжди спортсмени можуть розрахувати свої сили, тому безпека завжди на першому місці.

Дихальні вправи на суші я можу робити самостійно. Це затримки дихання, розтяжка дихальних м’язів. Адже чим далі ми занурюємося на глибину, тим більший тиск на наше тіло, і менший об’єм повітря у наших легенях. Тож тіло має бути гнучкішим, м’якшим, більш піддатливим, щоб унеможливити баротравми.

— Ви згадували, що в Україні тренувалися у басейнах Харкова та Києва. З одного із сюжетів про ваші тренування я дізналася, що у 2022 році басейн у Харкові було пошкоджено внаслідок ворожих обстрілів. Що з ним зараз?

— Це басейн на 50 метрів, і хороша новина — його відкрили пару місяців тому, він знову працює. Там інколи займається наш харківський клуб. І мене тішить, що він за ці два з половиною роки дуже виріс: з двох-трьох людей — до двох десятків, які регулярно тренуються. Харків дуже мотивує в цьому плані, адже, мені здається, там подекуди навіть займаються активніше, ніж у Києві.

Але, звичайно, обстановка для більш інтенсивних тренувань не дуже продуктивна. За ці роки я для себе зрозуміла, що на результат впливає чимало факторів. І якщо в перший рік [повномасштабної війни] було багато адреналіну, багато сил, ми всі були дуже заряджені — в тому числі, я — і не звертали увагу [на ситуацію довкола], то на третій рік вже відчувається, що ми вимотуємося. На нас, українців, все все дуже впливає.

Напевно, я могла би продовжувати постійно займатися в Україні, але розумію, що мій результат був би гіршим. Минулого року я це побачила на чемпіонаті України, наприкінці сезону. Розуміла, що можу більше, але постійно були якісь зриви в тренуваннях через недостатнє відновлення, через постійну тривогу зовнішню і внутрішню, через необхідність щось відкладати. Цього року, коли з’явилася змога інколи тренуватися за кордоном, я побачила різницю в результаті.

— Яким чином впливають такі особливості, як місцевість, клімат, особливості водойми?

— Цього року змагання будуть проходити у Середземному морі у жовтні, коли достатньо прохолодно. Відповідно, щоб не замерзнути ще до початку занурення, маю одягнути товщий гідрокостюм, додати трохи більше вантажів, щоб швидкість занурення була правильною і на це витрачалося менше сил. Але, відповідно, ці додаткові вантажі потім також треба буде тягнути нагору, а в цьому процесі має значення кожен грам.

Якщо є підводна течія, то це впливає на швидкість занурення або спливання. Дистанцію ми заявляємо за день до змагань і змінити вже не можемо. Тобто якщо в день змагань змінюються погодні умови, відповідно, тоді може змінюватися і час занурення, а це іноді критично. Може статися втрата свідомості через те, що не вистачило часу.

Холодна вода також впливає: якщо ти замерз ще до початку, то, найперше, не можеш розслабитися. По-друге, організм замість того, щоб всі сили витратити на ефективне занурення, намагається зігрітися. І це теж скорочує потенційний час затримки дихання. З хвилями можна якось впоратися, але і вони також можуть завадити зануренню.

Але всі будуть в рівних умовах, тож мені цікаво, що принесе цей рік. Маю відчуття, що у мене є ще нереалізований потенціал. Звичайно, моє найголовніше завдання — це представити Україну на міжнародних змаганнях достойно.

— У цьогорічному чемпіонаті світу ви будете єдиною представницею з України. Розкажіть, чи багато взагалі жінок у цьому спорті в Україні? Хто вони?

— Так, за інформацією станом на зараз з України на ці змагання я буду делегована одна. Але, можливо, щось зміниться і ще хтось поїде. Я була б рада, якщо б це була команда. Зовсім різні відчуття, коли ти сама, і коли з командою — сильною, єдиною, де є підтримка, допомога одне одному. Це дуже крутий досвід.

На цьогорічному чемпіонаті світу Катерина Садурська буде єдиною представницею з України / Фото: Kohei Ueno

В Україні є багато талановитих фрідайверів, хоч ми і не є морською державою з точки зору наявності всіх умов саме для фрідайвінгу, як, наприклад, Франція чи Італія. Але ми маємо кількох чемпіонів світу: це Олександр Бубєнчиков, Наталія Жаркова — багаторазова чемпіонка, рекордсменка світу з пірнання в глибину. Вона моя менторка у якомусь плані, я у неї навчалася фрідайвінгу, нею надихалася, переймала її досвід. Зараз вона зробила невелику паузу, але я сподіваюся, що скоро повернеться. Поки я намагаюся оновлювати наші українські рекорди, продовжувати її справу. Але було б круто з’явитися таким сильним складом на чемпіонаті світу і показати, що здатні українці, українки.

— Кожен вид спорту має якісь професійні захворювання, з ним пов’язані. Чи відбивається якось на здоров’ї спортсменів фрідайвінг?

— Це баротравми, тобто пошкодження тканин організму, що пов’язані зі зміною тиску: може бути обтиск легень, обтиск пазух або перфорація барабанної перетинки. Є люди які генетично більш схильні до обтисків легень, наприклад. Але в більшості випадків ці травми пояснюються недостатнім розслабленням і недостатнім контролем своїх дій на глибині. Якщо це сталося, потрібно зробити висновки, взяти час на відпочинок і відновлення.

Також що глибше ми занурюємося, то більший ризик виникнення декомпресійної хвороби. Вона більш розповсюджена в дайверів, у фрідайверів — менше. Але якщо це велика глибина, великий тиск, то ризики захворіти на цю хворобу підвищуються. Так само і у випадках, коли після серії глибоких занурень фрідайвер відновлюється недостатньо довго. Тому деяким глибоким фрідайверам інколи після занурення треба відпочивати два, а інколи навіть три дні.

Перше правило фрідайвінгу: ніколи не пірнати наодинці, розповідає Катерина Садурська / Фото: Daan Verhoeven

На стан здоров’я також може впливати і перетренування, оскільки нервова система дуже активно працює і багато до чого адаптується. Наш організм піддається великому стресу і ризикам, а ми домовляємося з ним і кажемо: «Все в порядку, все окей, нам тут подобається». І нам дійсно подобається.

— Що особисто для вас найскладніше і найцікавіше в цьому занятті?

— Це кожного разу щось нове. Звичайно останні кілька років відчувається вплив війни. Але якщо говорити про особисті виклики, то, напевне, цього року це робота з очікуваннями — зовнішніми і внутрішніми. Адже минулі два роки я була таким собі андердогом, все було новим та трошки неочікуваним. Тому цьогоріч працюю над балансом досвіду і новизни. Бо ти наче все це вже проходив, але завжди є місце для нових відкриттів і експериментів.

Мені цікаво, на що здатний людський організм, який ще є потенціал, цікаво отримувати нові результати. Але сам процес має не менше значення, адже це — і є життя.