Новини України

Попереду ще багато важкої та плідної роботи. Українці мають бути готові, що війна не закінчиться тут і зараз, тому Збройним Силам потрібен надійний тил, який їх підтримуватиме.

Про це у відвертому інтерв’ю розповів військовослужбовець та лейтенант 40 бригади тактичної авіації імені “Привиди Києва” Юрій Атанов. Більше про це, найкращий спосіб мобілізуватися та головний здобуток України у цій війні – читайте далі у матеріалі.

Про “мирні” міста та ставлення до військових

Почну з того, що ви перебуваєте на реабілітації в Києві. Повертаючись сюди, у відносно безпечне місто, як військові його сьогодні бачать? Як вони реагують на цивільних людей, на життя, яке попри все, вирує?

Треба зазначити, що військові – це ж не просто щось абстрактне. Тобто, військові також різні. Я однозначно не можу казати за всіх.

Знаєте, кажуть з осудом, мовляв, як може Київ жити мирним життям. Моє суб’єктивне відчуття, що якби Київ не жив мирним життям, як багато військових це осуджують, то, вибачайте, за що ми тоді зараз боремось? Ми боремось за незалежну країну і тил повинен підставляти плече військовим. Так само військовому приємно приїхати в мирне місто, трішечки відчути, як це було до ескалації широкомасштабної війни, і відчути цей ковток трішки нормального життя.

Я зараз не розбираю, коли влаштовують феєрверки або в клубах тусять у комендантську годину. Безумовно, це неприпустимо. Але мирне життя має бути для того, щоб ми – військові так само відчували, що це таке; поверталися в мирну країну і трішечки відпочивали як психологічно, так і морально. Тож мирне життя потрібно.

Скажу про себе, що, звичайно, повертатися трішечки важко на першому етапі, коли ти перемикаєшся, але потім вже відчуваєш цей ковток свободи та трішечки ностальгії. І, в принципі, відпочиваєш від буденних справ військових.

Військовослужбовці кажуть, що зараз складається враження, що люди втомилися від війни та опускають руки. І коли військові повертаються в тил, то вже не бачать тієї згуртованості та єдності, як-от на початку повномасштабної війни, а потім вже у 2023 році. Здається, навіть по-іншому дивляться на військових. Чи відчуваєте ви це зараз? Чи змінюється ставлення людей?

На жаль, дійсно, ставлення змінюється, як цивільних, так і волонтерів. Тут є декілька факторів. Насамперед ви правильно зазначили на самому початку, що зараз відбувається психологічне вигорання. Тобто, в принципі, будь-який кваліфікований фахівець скаже, що це нормально – емоційні гойдалки.

Зараз наступив такий період, тому що організм і психіка людська не можуть довгий час як пружина напружитись і бути у стиснутому стані. Однозначно відбувається якийсь тригер і людина повинна ці емоції виплеснути.

Звичайно, ворог не спить і зараз працює так само на інформаційному полі. Зараз дуже багато вкидів про військових, ТЦК взагалі вже демонізували. Ніхто не розбирається, що це. В принципі, класична інформаційна спецоперація. До речі, дуже погано, коли чинні працівники ТЦК ще більше підливають масло у вогонь. Об’єктивно ж є факти, коли ТЦК неправомірно (діють – 24 Канал).

Нещодавно був факт, коли вручили повістку неправомірним чином головному редактору “Економічної правди”. Навіщо таке робити? Навіщо позбавляти людину джерел комунікації, забирати телефон? Безумовно, ми не знаємо позицію іншої сторони, але будемо відштовхуватися від посту головного редактора. Навіщо таке робити? Це ж тільки підбурює і демотивує людей.

Тобто психологічне вигорання – це раз, і психологічна спецоперація ворога – це два. Зараз я виокремив би такі два чинники (чому змінюється ставлення до військових – 24 Канал).

Військовий розповів, як почуває себе, коли повертається в “мирний” Київ / Скриншот з відео

“Якщо не зупинимо ворога зараз, лінія фронту буде під Польщею”

З одного боку, ми бачимо втомлене фізично і психологічно суспільство. З іншого, виснажених військових, які не вилазять з передових. І ми бачимо владу. Чому тоді у нас немає зараз якоїсь логічної комунікації? Здається, вона вже давно мала б бути вибудована і ми мали б розуміти, що є ІПСО, а що факти.

Зараз кажу суто суб’єктивно, не як військовослужбовець, а як цивільна людина. На мою думку, трішечки неправильно на початку комунікував Офіс Президента. У чому саме була зламана комунікація? У 2023 році, коли ми спілкувалися про наш наступ, то чомусь, з невідомих мені причин, наступ комунікували не військові, як, до речі, і мобілізацію, а цивільні люди.

У мене логічне запитання, як цивільна людина може звинувачувати також цивільну людину в тому, що вона не прийшла до ТЦК? Вони ж в рівних ситуаціях. Як на мене, таку інформацію, як мобілізація або взагалі військові питання повинні комунікувати військові люди з авторитетом. Це було б набагато краще.

Тобто цивільна людина бачить, що представник, наприклад, Третьої штурмової бригади; смілива людина, яка зробила свій вклад, свій вибір, комунікує мобілізацію. І тоді він може казати трішечки з претензією до цивільних людей; може пояснювати їм, як краще зробити. Він має на це право. І навпаки, якщо цивільна людина комунікує мобілізацію, то на такі речі вона не має права, бо як вона може комунікувати, якщо перебуває в одній площині з іншими цивільними людьми.

Цей провал комунікації, як на мене, Офісом Президента і є головним фактором, що, наприклад, в моїй бригаді, зараз дуже напружена ситуація з мобілізацією. Тобто людей не вистачає. Це одна площина питання.

Інша площина питання – люди, які зараз примусово на третьому році війни прийдуть до ТЦК. Я не хочу, наприклад, бачити таку немотивовану людину у своїй бригаді. Бо розумію, що така людина сьогодні є військовослужбовцем, а завтра може підставити мене й життя та здоров’я моїх військовослужбовців. Тобто мотиваційний чинник є дуже важливим.

Це неправильно – без мотивації суто законодавчо, начебто це в авторитарній країні (мобілізовувати – 24 Канал). Так, я розумію, що під час війни права і свободи людей відступають на другий план, бо на першому плані зараз треба відстояти нашу державність, незалежність. Але ж неправильно змушувати людей тільки батогом прийти до ТЦК.

Краще розширити права і свободи людей, розширити фінансову мотивацію для такої людини. Це буде набагато краще, ніж отримати людину, яка примусом прийшла поновити свої дані та мобілізуватися через законодавчі чинники, які прописані, – штрафи тощо.

Багато військовозобов’язаних чоловіків кажуть, мовляв, яка може бути мотивація в людей, які ледь не щодня бачать новини, що десь знову вкрали мільйони, десь знову викрили черговий корупційний скандал? Наче все постійно крутиться навколо цього всього й немає кінця краю. Тобто ті крадуть, ті не хочуть іти воювати за тих, хто краде, а ті, хто вже на війні, взагалі не розуміють, що буде далі й що робити їм.

З чистим серцем можу сказати, що я ж так само не був народжений для війни. Дивіться, якщо, не дай Боже, прийшов би окупант, то усі ці балачки про те, що ми ненароджені для війни; що у нас є економічний фронт; що в мене третя група інвалідності. Потім ці люди доказували, коли “штурмували” б Сейм Польщі.

Ми ж розуміємо, що це війна не за території. Якщо ми не зупинимо ворога на тій лінії бойового зіткнення, яка проходить зараз, то, я всіх розчарую, – тоді лінія (фронту – 24 Канал) буде десь під Польщею.

Ми можемо подивитися, як ворог вчиняє з українцями на окупованих територіях – у Донецьку, Луганську, у тому ж Криму. Вони зараз воюють в армії Росії та не мають ніяких прав. Ніхто в нього не запитав, чи в нього є плоскостопість; ніхто не запитав, чи він тримає економічний фронт тощо. У нього немає ніяких прав, у нього є там в тилу загороджувальний загін, усе. У нього немає вибору: або штурмуєш посадку, або позаду, умовно, НКВС. От і все.

Про корупцію та демотивацію

Коли ми говоримо про мотивацію, чи впливають на неї інколи гучні затримання, викриття масштабних оборудок? Якщо їх буде ще більше, якщо буде реальна боротьба відповідних антикорупційних органів з цими людьми, чи може це змінити ситуацію? Якщо українці бачитимуть, що ці люди відповідають за свої вчинки, чи можуть вирішити, мовляв, тепер я бачу, що це недаремно; що в України є майбутнє?

Безумовно. На мою думку, українці воюють за майбутнє. Антикорупційні структури повинні працювати, тому що будь-який хабар, це насамперед мінус для нашого економічного бюджету, це мінус податки. Також дуже багато запитань буде у наших союзників. Це є мінус для України.

Тому я сказав би, що це стратегічний фактор боротьби з корупцією. На жаль, в нас той візантійський принцип корупції, який був до ескалації війни, й так і залишається. А ще, напевно, в роки війни він ще й збільшився. Тобто боротьба з корупцією – це є головний чинник.

На жаль, ось така ситуація склалася в нашій державі, і війна тільки збільшила корупцію. Це є фактором, що демотивує. Я не кажу, що ті – світлі, ті – темні. Ні, безумовно, корупційний фактор також важливий, і він наразі демотивує. З корупцією треба боротися.

Це питання складніше, хочу провести паралель. Читав зараз публікацію щодо того, що бізнес жаліється на те, що не вистачає співробітників і чи об’єктивно у нас проходить економічне бронювання. Знову ж таки, хочу повторити, що якщо прийде ворог, то ніякого бізнесу не буде. Це мій суто суб’єктивний погляд, що ми повинні думати про такі фактори вже після того, як хоча б зупинимо ворога.

На жаль, на цьому етапі ворог має просування на певних ділянках фронту. Зараз першочергово нам треба… Я навіть не кажу про перемогу. Я кажу про те, що нам треба зупинити ворога. А вже потім будемо дискутувати про економічні чинники, про корупцію і так далі. Як військові зараз повинні займатися своєю роботою, повинні відстоювати державність, так і люди, які зараз тимчасово є цивільними; працюють в громадському секторі, так само повинні виконувати свою роботу.

У нас же залишилися журналісти-розслідувачі, громадські організації, які безпосередньо цим займаються. Також залишилися всі антикорупційні органи, вони немобілізовані. Вони всі виконують свою роботу. І громадські організації повинні надалі контролювати.

А військові повинні займатися своєю справою, бо, на мою суб’єктивну думку, якщо військові ще займатимуться справами тилу, то це нічим гарним не закінчиться. Кожен повинен займатися своєю справою, поки може це робити.

Кожен має займатися своєю справою, поки може / Скриншот з відео

Чому важливо донатити та дякувати волонтерам

Коли українці нарікають на владу і намагаються, можливо, прикритися корупційними скандалами, і у такий спосіб не хочуть підтримувати Сили оборони, донатити, тому що “навіщо донатити, якщо все одно вкрадуть?”. Як військові на це реагують?

Усі розуміють, що є певні потужні фонди, які закуповують (необхідну амуніцію та зброю – 24 Канал) безпосередньо для певних бригад. Тобто не треба донатити якимось невідомим людям. Ідеальний варіант – це давати гроші людині, яку ти безпосередньо знаєш, або фонду, який є публічним, наприклад, Фонд Сергія Притули. Це перше.

А друге – у волонтерів трішечки зараз згасає мотивація. Не можна ж постійно безкорисно виконувати якісь речі. Людина така істота, якій потрібна мотивація і це нормально. Волонтерам так само потрібно подякувати, дати якусь відзнаку від бригади. Я думаю, що кожною людиною керує бажання потім сказати своїй дитині через 10 років, що вона була під час війни причетна до таких от гарних речей та має подяку від, наприклад, 40 бригади. Не треба забувати, що ми всі – люди, так само і з волонтерами.

На жаль, таке є, але в нас немає вибору. Війна зараз не йде за територію України, за якийсь ресурс відповідний, вона йде на знищення нас як нації. Тобто – або ми переможемо, або переможе наш ворог і тоді в нас не буде ні майбутнього, нічого.

“Етапи мирного договору вже розпочалися”

У червні відбуватиметься Саміт миру, потім у липні форум НАТО. Як наслідок, усі ці розмови про імовірні перемовини, заморожування конфлікту й в українців з’являється багато думок у соціальних мережах. Тут риторика теж часто така, мовляв, “нехай вже будуть ці перемовини, ми втомилися від війни, скільки можна?”. Чим нам загрожують зараз ось такі думки?

Я розчарую таких людей. Насправді історія циклічна. Ми всі пам’ятаємо 2014 рік, пам’ятаємо Мінський процес. Що нам дало заморожування конфлікту? Так, це був перепочинок, безумовно. Мінський процес, на мою суб’єктивну думку, має більше плюсів, ніж мінусів, бо це дало нам певний лаг, щоб підготуватися. Однак це не зупинило війну.

Якщо ми зараз, не дай Боже, підемо на перемовини й на заморожування конфлікту, то в цьому і полягає подальший план ворога. Якщо конфлікт буде заморожений, то через певний проміжок часу він перейде на стадію ескалації. З 2014 по 2016 рік конфлікт був заморожений, а у 2022 році знову розпочалася ескалація. Якщо ми зараз підемо на перемовини з нашим ворогом, то такий сценарій буде найімовірніший.

Тобто це просто буде перепочинок, як і для України, так і для нашого ворога. Перепочинок, який дозволить зробити аудит і висновки, але так само й наш ворог зробить певні висновки з 2022 року. І так само розпочне війну з самого початку.

Щодо мирного процесу у Швейцарії. Зараз ми бачимо, що на полі бою відбувається певний цугцванг, коли фронт не рухається. Росія відкрила фронт у Харківській області напередодні, до речі, зустрічі Владіміра Путіна із Сі Цзіньпіном. Вони вирішили для підвищення ставок, демонстрації своєї сили напасти на Харківську область, але фронт там зупинився.

Росіяни просунулися максимум 9 кілометрів у “сірій зоні”, це їхній найбільший успіх. І, в принципі, на полі бою зараз немає ніяких зрушень. Війна – це ж питання ще й фінансових ресурсів, гостра фаза не може тривати нескінченно. Тому війну “розпочинають гармати”, а закінчують політики. Однозначно, буде якийсь підписаний договір, Швейцарія – це перший етап. Там не буде Росії, що дуже важливо.

Ще важливо: щоб простежити стратегію Росії, планують провести зараз паралельний саміт, на якому будуть певні комюніке. Потім ці два документи звірятимуться. Тобто звірятимуть позицію Росії та України. Еммануель Макрон вже, в принципі, прокомунікував. Він пропонує зібратися в жовтні 2024 року, здається, в Саудівській Аравії для того, щоб безпосередньо “звірити годинники” і туди вже запросити Росію.

Тобто ми вже бачимо, що розпочалися певні етапи мирного договору. Адже, на жаль, на цьому етапі в нас немає ні спроможності звільнити територію України станом на 1991 рік, ні фінансових ресурсів. Так само це був “холодний душ” для наших союзників. У них немає ні відповідних мілітарних ресурсів, щоб підтримувати Україну артилерійськими, наприклад, снарядами, ні фінансових.

Це буде перепочинок як і для України, так і для наших союзників. Але, на мою суб’єктивну думку, для України це буде більшим плюсом, тому що ми ще більше мілітаризуватимемося, будемо накопичувати ще більше зброї. Я сподіваюся, цей період буде використаний для того, щоб зробити правильні висновки й вже більш підготовленими підійти до другої, так назвемо, фази ескалації.

Основною проблемою, яку я зараз бачу, є небажання наших союзників однозначної перемоги України. Я говорю про мотивацію швейцарського процесу. Ми бачимо, що зброя не виділяється нам в достатній кількості для того, щоб ми виконали свої завдання. Тобто Україна зараз перебуває у “шпагаті”. Є запит і всі чудово розуміють, що війна може закінчитися, коли ми звільнимо кордони станом на 1991 рік.

Але є небажання у США, вони заявляють офіційно, що в них стратегія контрольованої ескалації, як вони це називають – “не переходити певні червоні лінії Путіна”. Вони чітко зараз її виконують: виділяють кількість засобів чітко тих, які потрібні нам для оборонних операцій.

Як довго триватиме війна

Ми бачимо, що ситуація на фронті складна. Як тоді зараз реагувати на ті події, що відбуваються на політичній арені? Наприклад, останні візити Володимира Зеленського та підписання безпекових угод – Іспанія, Португалія. Це теж затягування цієї війни на дуже довготривалий термін, чи як? Тобто “ми підпишемо угоду, будемо десь тут поруч з вами, але не готові реально зробити так, щоб ви мали шанс перемогти”.

Ти навела приклад зустрічі пана президента з лідерами та представниками Іспанії. Я б навів приклад про договір з Данією. Данія сказала, що виділить F-16 нам до 2028 року. І це, в принципі, відповідь на твоє запитання, чи хочуть союзники перемоги України тут і зараз.

Тобто виходить так, що до 2028 року шансів взагалі ніяких у нас перемогти й поставити крапку у цій страшній війні?

Насамперед треба чітко визначити, що таке перемога. А щодо тривалості, то навіть Міністерство оборони (України – 24 Канал) провело останні тендери та заклало на 3 – 4 роки. Зараз відбувається закупівля БпЛА і контракти з виробниками підписуються на 3 роки. Це відповідь на запитання, чи буде перемога тут і зараз. Найімовірніше, ні, не буде.

Ті кошти, які США пропонують, – виділяють в кредит, щоб Україна розраховувалася відсотками від грошей, які вона отримає з доходів від заморожених активів Росії. Там закладені 10% протягом 10 років. Тобто США розраховують отримати протягом 10 років 50 мільярдів доларів. На який період розраховують Сполучені Штати? Найімовірніше, на цей період і розраховують (10 років – 24 Канал).

Перемоги тут і зараз не буде / Getty Images

Тобто розраховувати на те, що щось може теоретично змінитися після президентських виборів у Сполучених Штатах Америки, незалежно від того, хто там або залишиться при владі, або прийде до влади, теж не варто?

Нам треба розраховувати на важку і плідну роботу. У мене є така історична постать як Вінстон Черчилль. Він очолив уряд у складний час і сказав відверто своєму суспільству, що крім поту, сліз і крові, він йому нічого не може запропонувати. І це є дуже відверто.

Такої комунікації, на жаль, у 2022 році з нашим суспільством не було. На відміну від деяких наших політиків, я не казатиму, мовляв, завтра – післязавтра (закінчиться війна – 24 Канал). Навпаки кожна людина повинна змоделювати найгірший сценарій, це буде як і психологічно правильно, так і стратегічно.

Краще зобразити найгірший сценарій, а трапиться не так вже й погано, ніж у 2023 році розраховувати на “я вірю в ЗСУ, давайте, котики наші”, а ЗСУ такі ж люди. Нам так само психологічно важко, ми втомлюємося тощо.

Найкращий спосіб мобілізуватися

У мене єдина порада – поки є час, поки ще не скінчилися люди, які на самому початку взяли на себе такий тягар, то краще як підшуковувати для себе підрозділ, так і записатися. Люди ж повинні правильно розуміти, що немає такого, що людину призвали й через три дні вона вже штурмує посадки під Бахмутом, це ІПСО ворога.

По-перше, якщо людину мобілізують, відбувається навчання залежно від її військово-облікової спеціальності й це тривале навчання. По-друге, там, найімовірніше, можуть навіть і за кордон відправити на навчання. Треба розуміти, що краще не буде, тому найкраще буде підшукати для себе якийсь підрозділ і спеціальність, яка тобі імпонує.

Для того, щоб просто, коли прийде твоя черга, ти вже мав контакти з цього підрозділу, обрав спеціальність “оператор БпЛА” в якійсь бригаді й все – тобі ця бригада відправила відношення. І ти собі спокійно працюєш за своїм покликанням і бажаннями. Це я розповідаю найкращий метод нормально мобілізуватися.

Як на мене, під час війни, нормально ходити на курси, наприклад, з тактичної медицини. Це ж питання життя, а не варто чи не варто. Як в країні, яка воює, не знати банальні речі.

Це навіть з огляду на те, що в нас війна не тільки на фронті. Росія щодня атакує наші цивільні міста, безперестанку гатить по навчальних закладах, медичних установах та просто серед парку. Це, мабуть, дійсно необхідність кожного мати елементарні базові знання щодо надання швидкої невідкладної медичної допомоги. Тому що ніхто не знає, куди знову може дотягнутися кривава рука Путіна.

Не варто забувати, що фронт без тилу – неможливий. Держава, на жаль, повністю не забезпечує Збройні Сили України. У мене так само багато випадків, коли я звертався до знайомих за банальними речами: закупівля генератора тощо. Від того, що мобілізують всіх, Збройним Силам не буде краще.

Якби мобілізували всіх, то я не зміг би звернутися до свого знайомого, який за день придбав мені дуже якісний генератор. Тут питання, де він буде ефективніший: виконуючи роботу в тилу та підставляючи плече мені, чи він буде невмотивований в ЗСУ і швидко вигорить? А в Збройних Силах швидко виграють люди. Безумовно, на мою думку, тил потрібен, без нього армії нікуди.

Головний здобуток України у війні

Варто ще нагадати усім українцям, тил важливий лише тоді, коли він на одній хвилі з військовими. Нам потрібен надійний тил, який прикриває військових. Дуже хочеться, щоб українці усвідомлювали, що ми можемо нарікати на владу або скаржитися на міжнародних партнерів, які роблять іноді популістичні заяви й на ділі цього не бачимо потім. Бо на папері всі ці договори та підписи виглядають по-іншому, а коли справа доходить до діла, то не можна бити по території Росії.

Realpolitik – усе те, що відбувається, в принципі, це нормально. Кожна держава відстоює власні інтереси, як і Україна. Ми так само відстоюємо власні інтереси. Ніхто місце під сонцем на світовій політичній шахівниці нам не дасть. Місце під сонцем та економічні ринки потрібно виборювати самостійно.

Від того, що ми скаржитимемося на якогось політика, чиновника, на якогось Шольца або Макрона, – від того легше не буде. Ми можемо так доскаржитися, що фронт проходитиме через Ужгород, не дай Боже. Потрібно про це пам’ятати кожному з нас.

Я хотів би завершити на позитивній конотації й усім нагадати, що плани нашого ворога були захопити Україну за три дні. Це констатація факту. Йде третій рік війни на знищення. Україна свою державність не втратила. Ми зараз перебуваємо у студії у вільному Києві під прапором України; ми можемо комунікувати як нам зручно й висловлювати думки, які ми хочемо, нам ніхто не каже, що та як робити. Ми всі живемо у вільній Україні й це, безумовно, наш здобуток, не варто про це забувати.

Ми чомусь зараз із жалем кажемо, що ми досі не звільнили територію 1991 року. Так, не звільнили, але не варто забувати про те, що у нас дуже потужний ворог. Не варто забувати, що Росія – це ж не да*ни, не д*біли, не чм*ні. Вони так само вміють воювати. Це правонаступник імперії та Радянського Союзу. У них дуже багато засобів для війни. Там переповнені склади з бронетехнікою, в них є досвід війни. Це дуже складний ворог.

А ми проти такого дуже складного ворога відстоюємо свою незалежність вже третій рік. Це величезний наш здобуток. Нагадаю, що всі наші союзники станом на лютий 2022 року евакуйовували свої посольства з території Києва. Чому? Вони не розраховували на те, що Україні вдасться (вистояти – 24 Канал).

Станом на травень 2024 року всі посольства перебувають на території Києва. Вони повернулися, тобто Україна свою незалежність відстояла, це – констатація факту. І ми вже її не втратимо, це так само – констатація факту.