Протягом тижня увага всього світу була прикута до Туреччини, де мали відбутися перші «прямі україно-російські переговори» з 2022 року. Запропонував такий формат безпосередньо Володимир Путін у своєму зверненні в ніч на 11 травня, причому одразу назвав і місце, і дату цих перемовин.
Щоправда, зробив він це, свідомо проігнорувавши запропоноване Україною, Європою та США 30-денне перемир’я. Тож з самого початку закралися підозри, що Кремль насправді хоче «з’їхати» з теми перемир’я, підмінивши її безплідним переливанням з пустого в порожнє, в чому російські переговорники є великими майстрами. Забігаючи вперед, можна сказати, що приблизно так і відбулося, але з деякими цікавими нюансами.
Погані асоціації
Підступну путінську ініціативу «прямих перемовин» майже одразу підтримав Дональд Трамп, Європа застигла зі вже занесеним мечем нових санкцій, очікуючи результатів цієї затії, а український президент Володимир Зеленський, якому за таких обставин було не з руки оминати «пастку Кремля», зробив хід конем. Він запросив в Стамбул особисто Володимира Путіна, якого збирався там чекати. Власне, кілька днів інтрига крутилася навколо того, чи ризикне російський диктатор вибратися з-за спин своїх численних консильєрі і цей виклик прийняти. Причому Кремль, хоч і шипів вустами пропагандистів, що для Зеленського буде забагато честі зустрічатися з «політиком вселенського масштабу», одразу «ні» не сказав, напускаючи туману загадковості.
У середу пізно ввечері стало відомо, що Путін відреагував на пропозицію Зеленського максимально неоригінально: надіслав до Туреччини делегацію на чолі навіть не з шефом МЗС Сергієм Лавровим, а з очільником Союзу письменників Росії та автором підручника з «новітньої російської історії» Володимиром Мединським. Символізм цього кроку в голові кремлівських старців полягав в тому, що саме Мединський очолював російську делегацію на перемовинах в Стамбулі у березні 2022 року на самому початку великої війни. Тоді російська сторона викотила українським візаві цілий комплекс вимог на кшталт граничної чисельності армії в 50 тис. осіб, державної російської мови, відмови від вступу до НАТО та інших фантазій. Перемовини зірвалися, хоча Путін стверджував, що переговорники навіть встигли парафувати угоду, але потім українці його вчергове «надули».
Останнім часом з Кремля неодноразово лунали натяки, що базисом для нових мирних перемовин там бачать ті самі віртуальні «стамбульські домовленості», які Київ вважає не домовленостями, а ультиматумом від Москви. Цікаво, що росіянам навіть вдалося заразити тезою про «безальтернативність» Стамбулу-2022 Вашингтон, але в США про цей папірець Україні більше не нагадують.
Напередодні нових перемовин російська пропаганда почала роздувати тезу, що Мединський на чолі делегації – це вимога Росії розпочати домовленості з того місця, на якому вони були завершені у 2022 році, але «з урахуванням реалій на землі». Не приховував цього і сам Мединський.
У Києві одразу попередили, що цю нехитру гру будуть ламати. «Росіяни хочуть будувати асоціації з 2022 роком. Але все, що повʼязує з цим перемовини – це виключно місто Стамбул. І нічого більше, – заявив голова Офісу президента Андрій Єрмак. – Всі спроби росіян привʼязати сьогоднішній день до 2022 року не спрацюють».
Новий пряник для Путіна
Коли стало зрозуміло, що Путін вирішив не залишати свій комфортний бункер, відпала актуальність безпосереднього залучення у процес Дональда Трампа. Імпульсивний американський президент допускав свій особистий візит до Туреччини, якщо до неї добереться його важкий на підйом російський колега. Логістично це б не викликало особливих проблем: Трамп перебував поруч в турне країнами Близького Сходу.
Європейські лідери до «прямих перемовин» були заздалегідь налаштовані песимістично. Вони прямо заявили, що Путін свідомо затягує перемовний процес, який сам же запропонував, та наглядно демонструє всьому світу свою незацікавленість у мирному врегулюванні. Німецький канцлер Фрідріх Мерц анонсував, що Німеччина обговорює зі своїми партнерами нові антиросійські санкції в банківському та енергетичному секторі, які будуть прийняті у Брюсселі вже наступного вівторка.
А от президент США Дональд Трамп вчергове добродушно поставився до вибриків Путіна, попри послідовні ігнорування Кремлем американських пропозицій. Трамп несподівано заявив, що питання україно-російської війни може бути вирішене тільки у форматі особистої зустрічі американського та російського лідерів та зауважив, що рішення щодо можливої такої зустрічі може з’явитися протягом наступних двох-трьох тижнів. А замість санкцій, якими Європа та США спільно лякали Росію у разі, якщо вона не погодиться на 30-денне припинення вогню, Трамп… дістав для Путіна новий пряник. Американський президент запропонував в рамках врегулювання війни в Україні відновити роботу Ради Росія-НАТО.
«Ефект доміно»
Фактичний демарш росіян ще на самому початку переговорів та заяви Трампа про вирішення питання війни лише на його особистій зустрічі з Путіним викликали логічне питання – а що ж, власне, мають обговорювати Україна та Росія на своїх «прямих переговорах», окрім вислуховування псевдоісторичних лекцій від Мединського? Можливо, логіка початку перемовин низовими делегаціями з подальшим підключенням перших осіб мала б місце в більш ординарній ситуації. Але у випадку, коли припинення вогню та тим більше підписання довготривалого мирного договору – це насамперед питання доброї волі однієї людини, така конструкція виглядала заздалегідь недієздатною.
Путінський фінт з відверто низьким статусом російської делегації на таких серйозних перемовинах спричинив «ефект доміно». Володимиру Зеленському безпосередньо на перемовинах робити було нема чого, бо з протилежного боку не було відповідного за статусом співрозмовника. Держсекретар США Марко Рубіо також був явно роздратований відверто слабким складом російської делегації і висловив сумніви в успішності перемовин.
Спостерігачем від США на переговорах згодом було визначено навіть не відомих спецпредставників Трампа з питань України Стіва Віткоффа та Кіта Келлога, а Майкла Ентона – директора з політичного планування у Держдепартаменті США. Це прізвище в Україні маловідомо, але рядовим клерком в Держдепі Ентона не назвеш – він очолює американську делегацію на переговорах з Іраном щодо ядерної угоди.
Попри відсутність Путіна, Зеленський все-таки поїхав до Туреччини. Видання Washington Post повідомило, що його переконали це зробити представники урядів США та Великої Британії. Український лідер зустрівся в Анкарі з президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом. Турецькі представники як посередники згодом мали зустрічі і з росіянами, а також були присутні безпосередньо на україно-російських переговорах (росіяни в останній момент заперечили проти присутності на них американців).
Після зустрічі з Ердоганом український президент вилетів до Албанії для участі у саміті Європейського політичного співтовариства. Зеленський назвав рівень російської делегації «бутафорським», але «з поваги до президентів Трампа і Ердогана» все-таки направив до Стамбула українську делегацію, щоправда, в «лайт»-варіанті.
До Туреччини разом з Зеленським приїхали голова Офісу президента України Андрій Єрмак, міністр закордонних справ Андрій Сибіга, міністр оборони Рустем Умєров, голова СБУ Василь Малюк, начальник Генштабу Андрій Гнатов… Коли стало зрозуміло, що очікувати більш-менш статусних представників з Кремля не доводиться, рівень української делегації був понижений до заступників керівників відомств. Найбільш статусним серед українських перемовників був, власне, голова делегації міністр Рустем Умєров, що виглядав куди більшим важковаговиком, ніж голова російського Союзу письменників. І тут, як і у випадку з Мединським, не обійшлося без символізму. Washington Post помітив, що саме призначення кримського татарина Умєрова головою делегації є показовим, оскільки протирічить ствердженням Кремля, що Крим є частиною Росії.
Серед інших членів української команди також були цікаві персони. Перший заступник міністра закордонних справ Сергій Кислиця став добре відомим у ролі представника України в ООН. Будучи українським амбасадором в цій організації, Кислиця не ліз за словом у кишеню, влаштовуючи рознос своїм російським візаві. Окрім Умєрова та Кислиці, в делегацію увійшли медійний заступник голови Головного управління розвідки Вадим Скибицький; заступник керівника СБУ Олександр Поклад; перший заступник голови Служби зовнішньої розвідки Олег Луговський, радник Андрія Єрмака Олександр Бевз та представники Генштабу.
До російської делегації, окрім Мединського, входили ще один учасник Стамбульської зустрічі 2022 року заступник міністра оборони Олександр Фомін, заступник міністра закордонних справ Михайло Галузін, голова ГРУ адмірал Ігор Костюков та експерти з Міноборони, МЗС, ГРУ та президентської адміністрації.
Олександр Фомін разом із Мединським брав участь у Стамбульських перемовинах у 2022 році та оголосив свого часу, що втеча російських військ з північних регіонів України є «жестом доброї волі». У Костюкова – цілий букет санкцій: від США через можливе втручання у президентські вибори 2016 року, від Великої Британії за отруєння колишнього російського шпигуна Сергія Скрипаля в Солсбері та від Євросоюзу за кібератаки на Бундестаг.
Та всі ці «регалії» російських переговорників були другорядними, враховуючи їхнє вузьке поле для маневру.
У п’ятницю серія переговорів почалася з самого ранку. Спочатку відбулася тристороння зустріч за участю представників Києва, Вашингтона та Анкари, згодом Мединський зустрів з американцем Майклом Ентоном, а близько 13.30 розпочалися перемовини за закритими дверима між Україною та Росією. Стіл для перемовин був розташований буквою «П», а в голові столу між українською та російською делегаціями, сиділи спостерігачі з Туреччини.
Провал чи очікуваний результат?
Ближче до 15 години з’явилася інформація, що перемовини чи то завершені, чи то поставлені на паузу. Зустріч тривала менше, ніж дві години. З перших «зливів» у ЗМІ можна було зробити висновок, що розмова не завершилася нічим конструктивним. Принаймні, точно стало зрозуміло, що про 30-денне перемир’я жодних домовленостей нема.
Агентство Reuters передало слова українського дипломата, що вимоги Росії на переговорах нереалістичні і «виходять далеко за межі всього, що обговорювалося раніше». Зокрема, йшлося про те, що заради припинення вогню російська делегація вимагала від України виведення військ з чотирьох українських областей, які РФ «прописала» у своїй Конституції. Не обійшлося і без театральних кроків: нібито після того, як українська сторона прогнозовано відмовила в такому «компромісі», росіяни встали та пішли, пообіцявши, що наступного разу таких областей буде п’ять. Власне, росіяни не приховують, що саме під час такого «мирного процесу» триває наступ росіян на фронті, внаслідок якого в Кремлі розраховують «виторгувати» собі більш вигідні позиції.
Журналіст видання The Economist Олівер Керрол повідомив, що Мединський в ході перемовин ставив українській делегації таке питання: «Ми не хочемо війни, але готові воювати рік, два, три – стільки, скільки потрібно. Ми воювали зі Швецією 21 рік. А ви скільки готові воювати?» Також, за даними журналіста, Росія погрожувала захопленням Харківської та Сумської областей.
Утім, перші заяви для преси голів української та російської делегацій були куди більш стриманими і навіть оптимістичними. Рустем Умєров оголосив про один явний позитив: домовленість щодо обміну полоненими 1000 на 1000, який стане найбільшим з початку війни. Керівник української делегації заявив, що обговорювались «всі модальності» припинення вогню та найближчим часом буде оголошено про порядок денний наступного раунду переговорів. Також Умєров зауважив, що потенційно готується зустріч на рівні лідерів країн.
Мединський також був підкреслено дипломатичним, заявивши, що російська делегація задоволена результатом переговорів та «прийняла до відома» запит української сторони щодо зустрічі голів держав. Посланник Путіна зазначив, що Москва готова продовжувати контакти, переговори продовжаться, коли Україна та Росія представлять детальне бачення можливого майбутнього припинення вогню.
Хто точно виграв від сьогоднішніх перемовин, так це Туреччина, яка продемонструвала свою геополітичну вагу: голова турецького МЗС Хакан Фідан заявив, що сьогоднішній день був важливий для миру у всьому світі і Анкара буде докладати для цього усіх зусиль.
Володимир Зеленський, що вже перебував в Албанії, відмітив, що цього тижня був реальний шанс зробити важливі кроки до завершення війни, але нарікнув, що рівень російської делегації був дуже низьким, в її складі просто не було людей дотичних до прийняття рішень. Проте від різких слів щодо результатів перемовин український президент утримався. Після перемовин лідери України, Франції, Німеччини, Великобританії та Польщі провели розмову з Дональдом Трампом.
«Україна готова до максимально швидких кроків заради реального миру, і важливо, щоб світ тримався сильних позицій», – заявив Зеленський та додав, що тиск на Росію має зберегтися, поки вона не завершить війну. Якщо ж росіяни відмовляються від повного і безумовного припинення вогню і вбивств, на думку Зеленського, мають бути, нарешті, запроваджені потужні санкції.
Пізніше речник Міністерства закордонних справ Георгій Тихий підтвердив інформацію ЗМІ, що Москва виставила на перемовинах «низку неприйнятних речей», щоправда, не уточнив, які саме. Тихий підкреслив, що українська делегація чудово впоралась із переговорами, і позиція України залишилась незмінною.
Британський прем’єр Кір Стармер назвав позицію Росії «неприйнятною» та зауважив, що європейські лідери продовжують узгоджувати свої дії. Президент Франції Еммануель Макрон констатував, що Кремль не дав в ході перемовин жодних відповідей на конкретні питання. Прем’єр Польщі Дональд Туск вважає, що Росія зірвала переговори, адже Кремль відмовився вести діалог за участю США і знову висунув неприйнятні умови. Звинуватив Москву у зриві мирних переговорів і німецький канцлер Фрідріх Мерц. Навіть соратниця Дональда Трампа в Європі прем’єр-міністр Італії Джорджа Мелоні відзначила, що за результатами турецької зустрічі стало очевидно, хто хоче миру, а хто – ні.
І тільки в Білому Домі буквально благають Володимира Путіна зустрітися з Дональдом Трампом, аби вирішити «українську проблему». Якщо російський диктатор розраховував саме на такий результат запропонованих ним «мирних перемовин», то треба визнати, що він досяг свого.
Ну, й, звісно, в перемовинах із залученням такої кількості різних гравців нікуди не подітися від конспірологічних теорій: що, насправді, у «мутній воді» Стамбула, де нібито нічого не відбулося, досягнуті таємні домовленості, результати яких проявляться згодом. Лишилося зачекати чергові «вирішальні» дні та тижні.
Павло Вуєць, «Главком»
Comments (0)