Йдеться про екскомбрига 125-ї бригади ТрО, генерал-лейтенанта Артура Горбенка, екскомандувача оперативно-тактичного угруповання військ “Харків”, бригадного генерала Юрія Галушкіна та колишнього командира 415-го батальйону 23-ї ОМБр, полковника Іллю Лапіна.
Заарештовано й екскомандира 155-ї механізованої бригади “Анна Київська”, полковника Дмитра Рюмшина. ДБР підозрює його в тому, що він не направив правоохоронцям жодного повідомлення про вчинення СЗЧ своїми підлеглими й включив “схильних до таких правопорушень” осіб у список на навчання у Францію.
Полковникові Лапіну висунули підозру за статтею 429 ККУ (самовільне залишення поля бою), а генералам Галушкіну й Горбенку — за частиною 4 статті 425 (недбале ставлення до служби, що спричинило тяжкі наслідки). Їм загрожує до 10 років позбавлення волі.
Затримання топвійськових викликало неоднозначну реакцію у суспільстві. Одні це називають не інакше як “розправою над генералами”, адже, мовляв, у провалах на фронті винні не тільки вони, а й вище військове командування. Інші ж вважають: якщо провину екскомандирів буде доведено, то вони мають понести заслужене покарання. І не після війни, а саме тепер. Бо статус військовослужбовців чи їхні попередні заслуги не скасовують верховенства права.
— Що стосується наступу росіян на Харківщину, то, наприклад, інженерно-фортифікаційні споруди там були побудовані на абсолютно невигідних рубежах. Так, знайшли кількох осіб, яких показово вирішили притягнути до відповідальності. Але немає політичної волі притягнути до неї й інших, як-от командувача ОСУВ “Хортиця” Юрія Содоля, який був відповідальним за цей напрямок, — зауважує Микола Мельник, старший лейтенант ЗСУ, екскомандир роти 47-ї бригади. — Нагадаю, ще в червні минулого року начальник штабу полку “Азов” Богдан Кротевич “Тавр” попросив ДБР провести розслідування щодо Содоля. Тому дивно, чому він не опинився за гратами разом з трьома підозрюваними, яких обвинувачують у провалі оборони.
— Рішення ДБР про відкриття кримінальної справи щодо обставин наступу РФ на Харків у травні 2024 року підтримую та вважаю обгрунтованим, — додає військовий журналіст Юрій Бутусов. — Інших шляхів дати відповіді на питання, що ж насправді там сталося і хто винен, нема. Водночас не розумію, чому до відповідальності по цій справі не притягують й інших посадових осіб, які призначали та керували діяльністю Юрія Галушкіна та Артура Горбенка й відповідали за будівництво оборонних споруд. Мова йде не тільки про командувача ОСУВ “Хортиця” Юрія Содоля, але й про голову Харківської ВЦА Олега Синєгубова, головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського й президента. Нагадаю, що Зеленський особисто інспектував стан оборони ОТУ “Харків” 9 квітня 2024- го року, за місяць до наступу РФ, і має також відповідати за свої дії.
Інформацію про те, що росіяни наступатимуть на Харківщині, керівництво країни отримало наприкінці березня минулого року. Тобто був час, щоб підготуватися до вторгнення на цьому напрямку. Натомість, що в результаті відбулося? Екскомандири не підготували оборону прикордонних районів і втратили управління боєм, а також — не використали весь арсенал можливих заходів для відбиття та зупинення наступу агресора. Це призвело до захоплення частини Харківщини. Микола Коханівський, який воював солдатом у складі 415-го батальйону, командиром якого був Ілля Лапін, 16 травня оприлюднив відео своєї позиції біля села Липці, де показав її неготовність до оборони. Бійцям терміново самотужки доводилося рити окопи.
Скажу більше. Ані Галушкін, ані Горбенко не мали досвіду управління військами, особливо в сучасній війні. Виникає логічне питання — чому їх було призначено на ці посади?
— А от на мою думку, такі справи в час війни деморалізують як суспільство, так і офіцерський склад, — вважає Андрій Риженко, ексзаступник начальника штабу ВМС ЗСУ, експерт Центру оборонних стратегій. — Бо опинитися у подібній ситуації може велика кількість командирів. В Україні підхід щодо покарання військових залишається радянським. У західних державах за провали в ході військових операцій командири несуть професійну, а не кримінальну відповідальність. Тобто їх понижують у званнях, переводять на нижчі посади тощо. Кримінальна відповідальність наступає лише тоді, якщо такі провали були скоєні навмисно. А на будь-якій війні панує значна невизначеність. Тому так ми можемо пересаджати хоч усе вище військове керівництво. Але треба розуміти: щоб виховати командира бригади, потрібно 15 років.
— На жаль, на третій рік повномасштабної війни ми навіть не намагаємося дати відповідь, що ж сталося 24 лютого 2022 року? Чому таким стрімким було просування ворога й ми втратили так багато територій? — каже Павло Лакійчук, керівник безпекових програм Центру глобалістики “Стратегія ХХІ”. — Хтось поніс покарання за прорахунки в організації оборони тоді? Наразі бачимо вибіркове правосуддя.
— А наскільки обгрунтоване обвинувачення полковникові Дмитру Рюмшину, екскомандиру 155-ї механізованої бригади “Анна Київська”?
● Ю. Бутусов:
— Як встановило розслідування, перебуваючи на посаді командира, він не інформував правоохоронні органи про значну кількість фактів самовільного залишення місця служби особовим складом, які відбувались під час підготовки з’єднання у Франції, а також під час виконання бойових завдань на Сході. Але мені важко в це повірити. Бо у Франції Рюмшин був не сам. Там був весь штаб бригади, і спеціальний представник ОК “Захід”, який відповідав за формування “Анни Київської”. Тому, вочевидь, до відповідальності має бути притягнений і командувач ОК “Захід” Володимир Швидюк. Як і ті керівники, що відповідали за комплектування бригади, її відправлення за кордон.
Наразі правоохоронці перевіряють інформацію щодо наявності в бригаді корупційних схем під час відбору військовослужбовців для проходження навчання за кордоном. А також — відомості про те, що військові за хабарі могли ухилятись від виконання обов’язків служби.
● М. Мельник:
— До речі, подібні випадки були і в 47-й бригаді. Декілька військових пішли в СЗЧ за кордоном, де вони опановували “Бредлі”. Тому такий склад злочину, який пред’явлено Рюмшину, можна пред’явити чи не кожному комбригу. Але ситуація із самовільним залишенням частини в 155-й бригаді стала доволі медійною, тому й з’явилася відповідна кримінальна справа.
— Чи може відкриття кримінальних справ щодо топкомандирів якось позначитися на ситуації на фронті?
● П. Лакійчук:
— Командири боятимуться брати на себе ініціативу. А це погано. Бо інколи на полі бою треба діяти, зважаючи на ситуацію, а не бездумно виконуючи накази старших за рангом.
● А. Риженко:
— Вже нині, плануючи операції, зусилля військових командирів спрямовані не на те, щоб якомога краще її провести, підготувати сили, а щоб привести в порядок документацію. Бо знають: якщо будуть прогалини, то можлива відповідальність.
— То чи можна розраховувати на справедливий суд над командирами?
● А. Риженко:
— За кордоном справи щодо військових слухають саме військові суди. Адже цивільні не розуміють специфіки таких справ. Тому маю песимістичні очікування.
— Безумовно, військові суди потрібні, — вважає Олег Леонтьєв, адвокат з питань мобілізаційного законодавства та проходження військової служби. — Після повномасштабного вторгнення парламент прийняв закон про відновлення органів військової прокуратури, але його досі не підписав президент.
— Військові суди, а нагадаю, що їх ліквідували в Україні у 2010 році, були дуже залежні та необ’єктивні. Можливо, їх не варто відновлювати в такому ж форматі, якими вони були, — вважає Роман Лихачов, військовий адвокат, юрист Центру надання підтримки ветеранам. — Формування військових судів потребуватиме чимало часу, а справи потрібно розглядати вже. Вважаю доцільним запровадження військової спеціалізації суддів у судах загальної юрисдикції чи створення спеціальних палат з розгляду справ військовослужбовців. І не обов’язково, щоб такий суддя був полковником юстиції.
● М. Мельник:
— Вже тривалий час ведеться кампанія щодо дискредитації вищого командування. Бачимо спроби влади “повішати” на когось відповідальність за поразки. Звісно, що не можна це “вішати” на президента, главкома ЗСУ Олександра Сирського. Значить потрібно знайти інших генералів, які будуть призначені винними.
Притягнути до відповідальності можна майже кожного бойового командира. Наприклад, є певний наказ, але немає засобів (особового складу, техніки) для його виконання. У такій ситуації наказ, зрозуміло, не буде виконано.
На мою думку, справи щодо топкомандирів не мають юридичного виміру, а лише політичний. Що буде з цими військовими, вирішуватимуть радше на Банковій, а не в суді. У суспільстві є запит на притягнення до відповідальності винних у втратах наших територій. Держава цей запит задовільняє. Але дуже вибірково.
Comments (0)