Новини України

У 2024 році проєкт “Хочу найти”, який функціонує в рамках Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, отримав 52 тисячі запитів від російських родин, які шукають зниклих безвісти військовослужбовців армії Росії. Ця цифра не включає загиблих окупантів і, за словами організаторів, є в 2–3 рази меншою за реальну кількість зниклих безвісти.

Це пояснюється тим, що не всі родичі звертаються до українського проєкту через труднощі з доступом до інформації та інші обставини. Про це повідомила пресслужба Штабу.

Зазначається, що Кремль усіляко намагається приховати інформацію про втрати, яких зазнає російська армія у спробі окупувати Україну. Тема зниклих безвісти, полонених та загиблих окупантів у Росії є табуйованою.

Проєкт “Хочу найти” дає росіянам можливість підтвердити статус їхніх близьких як військовополонених або загиблих, а також вимагати від російської влади проведення обмінів. Протягом 2024 року в рамках цього проєкту було надано інформацію про перебування 1570 російських військових в українському полоні, з яких 397 було обміняно на українських захисників.

Серед численних запитів, що надійшли до проєкту, 29 472 стосуються військових, зниклих безвісти саме в 2024 році. Більшість з них зникли в результаті бойових дій на сході України, зокрема в Донецькій області, де найбільше втрат зафіксовано в Покровському та Бахмутському районах — 8 597 і 5 164 загарбників відповідно. Окрім того, 3 069 росіян зникли на території Росії, переважно в Курській області.

Згідно з наданими даними, 63% зниклих безвісти військових РФ — це молоді чоловіки віком від 17 до 39 років. Більшість з них служать у підрозділах, які комплектуються незаконно мобілізованими людьми з непідконтрольних територій Донбасу. Такі підрозділи, за словами експертів, використовуються російським командуванням як “гарматне м’ясо”, де втрати особового складу не викликають значної реакції.

З цікавих аспектів статистики, 73% росіян, які звернулись до проєкту “Хочу найти”, заявили, що не підтримують агресію Росії в Україні. Це свідчить про те, що, ймовірно, лише після втрати близьких родичів багато росіян починають усвідомлювати справжні масштаби трагедії, спричиненої війною, розв’язаною їхньою країною.