Новини України

Могила 17-місячного Адама Бугаєва усипана плюшевими ведмедями, його поховали разом із матір’ю, 27-річною Софією. Могила прапрабабусі, 68-річної Тетяни Тарасевич, розташована поруч. Усі троє загинули 7 листопада під час російського обстрілу. Про це пише BBC.

Тетяна зняла на відео деякі з останніх миттєвостей життя Адама. Вони гуляли з внучкою і дитиною. Світловолосий, блакитноокий Адам був у червоному анораку і вовняній шапці з наклейкою Міккі Мауса. “Не знімай шапку, — м’яко говорила йому Тетяна, — тобі буде холодно”. Але він усе одно не слухав.

Через годину всі троє були вдома і збиралися перекусити, коли російська керована авіабомба вдарила по їхній багатоповерхівці. Адам, Софія і Тетяна загинули разом із шістьма іншими жителями.

46-річна мати Софії Юлія Тарасевич тепер намагається зрозуміти, як жити без більшої частини своєї сім’ї, без свого минулого і майбутнього, зазначають журналісти.

“Я не знаю, як жити, — сказала вона в коментарі. — Це пекло на землі. Я втратила свою матір, свою дочку, свого онука в одну секунду”.

Поруч із нею батько Софії, 60-річний Сергій Лущай, який розділяє її втрату.

“Ми часто ходимо на цвинтар”, — пояснила Юлія, — і ходитимемо туди, доки живі, бо це справді трохи полегшує горе”.

У день обстрілу Запоріжжя Юлія зателефонувала доньці із Західної України, де вона була в робочій поїздці.

“Я сказала їй бути обережнішою. Зранку над містом падали бомби. Вона сказала: “Дякую, мамо, не хвилюйся. У нас усе буде добре”, — пояснила жінка.

Сергій був на роботі, коли почув, що щось сталося. Він зателефонував доньці, але відповіді не було.

Потім у групі мешканців будинку у WhatsApp він побачив повідомлення: “Друзі, хто ще залишився під завалами?”

“Я помчав додому і молився всю дорогу, — сказав він, — але мої молитви були вже марні”.

За його словами, коли він приїхав, то побачив тільки руїни. Блукав у пошуках свого балкона.

“Не знаю, скільки часу минуло — дві чи три години, — і зрозумів, що нічого не залишилося і жодної надії на порятунок”, — пояснив чоловік.

У наступні дні з-під уламків витягли деякі речі — порцелянову чашку Софії, яка якимось чином не розбилася, іграшкову рибку, з якою Адам грався у ванній, і маленьку червону куртку, яку він носив на своїй останній прогулянці. Тепер це сімейні скарби, разом із багатьма дорогоцінними спогадами.

“Щовечора, коли я приходив із роботи, я брав Адама на прогулянку, — згадував Сергій. — Йому було дуже цікаво дивитися на небо. Він показував мізинець догори, і ми розповідали йому про це. І він любив птахів”.

Мирні переговори України та Росії: думка тих, хто втратив близьких

Журналісти зазначають, що тема війни в Україні вже не перебуває на заголовних шпальтах західних газет.

Але Юлія і Сергій непохитні в тому, що Україна повинна продовжувати боротися. Вона сказала, що заява Дональда Трампа про те, щоб припинити війну за один день, здалася їй смішною.

“Росія — агресор, який прийшов у нашу країну і зруйнував наші домівки та наші родини. Тому не може бути ніяких переговорів про припинення вогню або мирних переговорів”, — сказала вона.

Вона також вважає, що якщо дозволити ЗС РФ захопити території й не помститися за загиблих людей, “ми ніколи не виграємо”. Сергій також вважає, що єдино можливі контакти з росіянами на предмет української території можливі тільки на полі бою.

“Багато українців вважають, що навіть якщо буде припинення вогню, Росія рано чи пізно повернеться за більшим, як це було у 2022-му, через 8 років після окупації Криму. Москва зараз контролює майже одну п’яту території України”, — зазначають автори публікації.

Час не на боці України, у 2025-му є загроза на кількох фронтах — нестача живої сили та можливе скорочення майбутньої американської допомоги. І Юлія розуміє, що в інших країнах життя триває.

“Люди не можуть жити в постійному стресі, думати тільки про нас. Водночас я б хотіла, щоб вони пам’ятали, що війна близько, де гинуть не тільки солдати, а й цивільні”, — пояснила вона, додавши, що хоче, щоб світ пам’ятав імена — Адама, Софії Бугаєвих і Тетяни Тарасевич.