Новини України

Учасник російсько-української війни, боєць ЗСУ Сергій Єлісєєв із Дніпра загинув у бою на Донеччині. 31-річний військовий – сам з родини фронтовиків: його прадід-сапер Павло і прабабуся-медсестра Ганна пройшли Другу світову. В обох були непрості долі, а прабабусі Ганні, якій зараз 102 роки, випало ще й пережити смерть улюбленого правнука.

Це – одна з історій, які наразі представлені на виставці в Дніпропетровському історичному музеї імені Яворницького до Дня пам’яті та перемоги. Зокрема, в експозиції поєднали світлини та біографії старших і молодших представників родин – учасників двох воєн: Другої світової та сучасної, з Росією.

Сімейна історія загиблого українського бійця Сергія Єлісєєва і його старших родичів-фронтовиків Соковців – у матеріалі Радіо Свобода.

Лав-сторі й війна

Історія кохання медсестри Ганна Іванівни Захарової та Павла Георгійовича Соковця почалася 1939 року в Росії – у місті Розсказово Тамбовської області. Дівчині було 17, юнакові – не набагато більше.

Ганна працювала в терапевтичному відділенні лікарні рідного міста медсестрою. Павло якраз навчався на військового й прийшов туди відвідати товариша. Дівчина не пускала, бо були неприймальні години. Так вони познайомилися, а потім покохали одне одного, розповідає їхня онука Ганна Соковець.

Далі, за її словами, була війна і п’ять років розлуки. Павло став сапером-мінером, а Ганна – вільнонайманою медсестрою у 249-му медсанбаті 127-ї стрілецької дивізії.

Перед відправленням вона читала хлопцям 90-й псалом – і, казала нам потім, всі вони поверталися живими

Ганна Соковець

«Знаю, що бабуся стала вільнонайманою медсестрою 1943 року. Коли вона вже їхала потягом на фронт, у вагоні захворіла на тиф. Потрапила до лікарні. Там вона познайомилася з іншою медсестрою, яка потім стала Героєм Радянського Союзу. Ця жінка дістала для бабусі кілька ампул пеніциліну, небувала розкіш на той час. І бабуся одужала…

Знаю, що 1943 року вони стояли під Києвом, в маленькому містечку Узині. Бабуся «відправляла» на вильоти пілотів. Перед відправленням вона читала хлопцям 90-й псалом – і, казала нам потім, всі вони поверталися живими», – розказує Ганна про бабусю.

Між дідусем і бабусею, говорить онука, усі роки війни тривало листування.

«У нас збереглися ці листи-«трикутники». Про бойовий шлях діда я знаю тільки з його листів. В одному з них він пише, що стоять в одному з сіл і розміновують поля. Це село побувало під окупацією. Власне, так, як і зараз це відбувається», – додає онука.

Після Другої світової

Одружилися її дідусь та бабуся після вже закінчення війни в німецькому Потсдамі, неподалік Берліну, говорить Ганна. Там же прожили перші два роки сімейного життя, а потім переїхали до Дніпропетровська, де в Павла були родичі.

Чоловік одразу влаштувався робітником на трубний завод імені Карла Лібкнехта, де й пропрацював все своє життя. А Ганна стала медсестрою.

У подружжя фронтовиків 1947-го та 1951-го народилися двоє синів – Віталій та Анатолій.

Казала: «Краще бути хорошою медсестрою, аніж поганим лікарем»

Ганна Соковець

«Якщо не помиляюся, бабусю кликали після війни в інститут, у Москву. Але вона не пішла. Казала: «Краще бути хорошою медсестрою, аніж поганим лікарем». Вона працювала у 9-й лікарні, у військкоматі, у поліклініці. Пішла на пенсію аж в 76 років. У бабусі з дідусем – двоє синів: мій тато Віталій, йому зараз 76, і мій дядько Анатолій, він був чорнобильцем, помер близько десяти років тому», – розповідає онука.

Її дід, учасник Другої світової Павло Соковець місяць не дожив до свого 55-річчя, помер від інсульту.

А бабуся Ганна жива. Їй 102 з половиною роки. Має першу групу інвалідності, нею зараз опікуються рідні. У сторічному віці ця жінка пережила тяжку втрату – уже на сучасній війні загинув її правнук Сергій.

Сергій Єлісєєв, військовий ЗСУ, який загинув на Донеччині

Сергій Єлісєєв народився й виріс у Дніпрі, розказує Наталія Соковець, ще одна представниця цієї родини. Вона – його бабуся, невістка Павла й Ганни Соковців.

Говорить: у дитинстві Сергійко був непосидючим, як багато хлопців, але добрим і чуйним. У підлітковому віці навіть присвятив їй вірш, згадує жінка.

Закінчив 73-тю школу, працював механіком на СТО, одружився. Брав участь у Революції гідності. Підписав контракт з ЗСУ, служив у 63-й, а потім у 128-й окремій гірсько-штурмовій бригаді. Пройшов «гарячі» точки Донбасу.

«Двічі підписував контракт на службу. Другий контракт трішки не добув. Пройшов багато міст, був скрізь, де було гаряче. Від Маріуполя – до Луганська», – каже бабуся бійця.

Я їхала в ліфті з 8-го поверху вниз і думала: «Тільки б поранений, тільки б поранений…»

Наталія Соковець

31-річний Сергій Єлісєєв загинув 2 листопада 2021-го поблизу села Павлопіль Волноваського району Донеччини від кулі російського снайпера. Це було страшним ударом для рідних і близьких, згадує бабуся.

«Це було десь о пів на другу ночі. Зателефонувала донька, каже: «Мамо, відчини двері». Я їхала в ліфті з 8-го поверху вниз і думала: «Тільки б поранений, тільки б поранений…». Відчинила їй двері – і все зрозуміла. Я не хотіла вірити. Я пішки на 8-й поверх збігла, рідні думали, що я з собою щось зроблю, а я просто хотіла побути сама. 31 рік… Тільки б жити й жити», – говорить Наталія Соковець.

Удома на Сергія не дочекався цілий великий рід: старші родичі, а також дружина Ірина й син Дмитро, якому зараз 8 років. Поховали сержанта Єлісєєва на Краснопольському цвинтарі в Дніпрі. Посмертно він нагороджений орденом «За мужність». До речі, орден «За мужність» має і його прабабуся Ганна за Другу світову…

Опісля завершення повномасштабної війни в Україні, каже Наталія Соковець, хотіла б з’їздити на місце загибелі онука.

«Я в дитинстві дуже боялася війни. Народилася 1950 року і застала в місті ще зруйновані будинки. Не все було відбудоване. І тепер я бачу знову руїни… І я ніколи не думала, що мені це доведеться переживати знову», – додає жінка.

Історії родів, де поєдналися дві війни

Історія родини Соковців – одна із тих, які наразі розповідають на виставці в Дніпропетровському національному історичному музеї імені Яворницького. Там розгорнули експозицію «День пам’яті та перемоги: невивчені уроки…», присвячену пам’яті про Другу світову.

Наукова співробітниця музею Ірина Рева каже: записала щонайменше десять сімейних історій, де поєдналися дві війни.

Зв’язок поколінь дуже важливий для зміцнення і неперервного розвитку нації

Ірина Рева

Зустрічалася й особисто з Сергієм Єлісєєвим та його прабабусею Ганною Соковець.

«Такі історії є важливою частиною нашого сучасного досвіду. І це насправді вражає: коли сучасні військові, ті, які мають щастя спілкуватися зі своїми старшими родичами-фронтовиками, обговорюють спільні теми, обговорюють війну. Переплетення досвіду… Це те, що потрібно зберігати й пам’ятати, і цей зв’язок поколінь дуже важливий для зміцнення і неперервного розвитку нації», – впевнена Ірина Рева.