Новини України

Відео його гри на сопілці з окопу облетіло весь світ. Кавери на мелодію гуцульського “Аркана” зробили музиканти зі США, Китаю та Словаччини. Музикант і парамедик Мишко Адамчак з позивним “Лемко” — доброволець батальйону “Госпітальєри”. На позиціях, каже, його та побратимів рятує музика. Про лемківське походження, сопілку та боротьбу — Мишко Адамчак розповів у інтерв’ю Суспільному.

Мишко Адамчак, позивний “Лемко”, вокаліст і сопілкар гурту “КораЛЛі”, учасник російсько-української війни з 2015 року в складі батальйону “Госпітальєри”, який входить до Української добровольчої армії.

Лемки тримаються купи, стараються не обривати свої зв’язки з іншими лемками.

Мишко Адамчак, доброволець “Госпітальєрів”. Фото: Facebook/Мишко Адамчак

“Лемко” – це ж не просто так? Розкажіть про своє лемківське походження.

Справді, мій позивний на війні “Лемко” і я його обрав не просто так. Саме через моє лемківське походження, оскільки в мене і по маминій, і по татовій лінії дідусі та бабусі походять з лемківського села Тилява. Вони були звідти насильно переселені внаслідок акцій виселення. Далі їх вже розкидало по світу, але з часом, тим не менш, лемки тримаються купи, стараються не обривати свої зв’язки з іншими лемками. Тож якось вони знайшлися і так заснувалась моя родина.

Коли Ви дізналися про своє лемківське походження?

Про своє лемківське походження я знав змалку, тому що мої батьки відвідували лемківський хор, ми разом їздили на “Лемківську Ватру” і у Польщу, і тут в Україні, коли вона започаткувалася. Ми навіть з моїм братом, коли були маленькі, брали участь в музичних конкурсах на тій великій “Ватрі” і навіть вигравали якісь призи. Це були такі, відверто кажучи, неординарні відчуття. І саме оці якісь такі моменти, коли ти виступаєш, готуєш якусь пісню або декілька пісень, і тоді отримуєш за це приз від організаторів, які високо оцінили. Воно відкладається десь в твоїй душі і далі спонукає дізнаватися більше про своє коріння, дізнаватись більше пісень, мотивів, загалом лемківської мови.

Кореспондентка Суспільного Тетяна Панченко з Мишком Адамчуком під час інтерв’ю. Фото: Суспільне Тернопіль

Ми зараз у місті Монастириська, де відбувається захід згадування лемківської культури. Як відчуваєте лемківську культуру в собі?

Перш за все, в мене особисто часто на слуху лемківські пісні. Не таємниця, що саме лемківські пісні люблять співати і відомі світові виконавці, і відомі українські виконавці. Їх дуже люблять, бо вони надзвичайно мелодійні. У них як мелодія, так і текст проникають глибоко в душу слухача. Лемківська пісня, лемківський мотив, принаймні раз на день десь у мене промайне. Я собі згадаю ту чи іншу мелодію, ту чи іншу пісню. А таких пісень я знаю багато, тому що колись був учасником лемківської капели “Бескид”, разом з нею їздив на фестивалі. Так само з гуртом “КораЛЛі” ми кілька пісень взяли в обробку і виконували. Ну і зрештою навіть біля ватри, коли ми з друзями збираємося. Ну зараз, в час війни, це не таке часте явище. Але загалом, коли випадає нагода десь поспівати пісень, то лемківські пісні завжди є в нашому репертуарі.

Гурт “КораЛЛі”. Фото: гурт “КораЛЛі”/Fb

Ви також є лідером гурту “КораЛЛі”. Яку музику граєте?

Я заснував гурт “КораЛЛі” разом з моїми друзями, однодумцями в 2006 році. Відтоді ми почали робити свої перші кроки, їздити на перші фестивалі, концерти і розвиватися, записувати пісні в студії, знімати відео. Таким чином ми побували в багатьох країнах, зокрема і в далекій Японії. І по Європі поїздили немало, і в Ізраїль поїхали. Карпатська музика мені близька. І лемківська, і так само вплетення гуцульської музики, бо виріс я в Івано-Франківську. Тісно переплелися в карпатській культурі і гуцульська складова, і лемківська складова, і бойківська складова. Оцей весь мікс, я вважаю, треба з різних сторін показувати світові. Це ми й намагаємося робити разом з гуртом “КораЛЛі”.

Мишко Адамчак під час виступу гурту “КораЛЛі”. Фото: Мишко Адамчак/Fb

Сопілка стала музичною любов’ю усього мого життя.

Якими музичними інструментами володієте?

Взагалі, моя перша початкова музична освіта – це скрипка. Клас скрипки. Вже під час навчання ми з моїми друзями в музичній школі потрапили в новостворений народний оркестр, і саме там я запалився сопілкою. І саме сопілка стала, правду кажучи, музичною любов’ю усього мого життя. Вона завжди зі мною чи в цивільному житті, чи на фронті. Це той інструмент, який має дзвінкість, який завжди можна взяти з собою, який пробиває своєю глибиною. Вона може бути як дзвінкою, різкою, так і ліричною. Тому, як на мене, це максимально універсальний інструмент.

https://web.facebook.com/v15.0/plugins/video.php?app_id=2581849931908443&channel=https%3A%2F%2Fstaticxx.facebook.com%2Fx%2Fconnect%2Fxd_arbiter%2F%3Fversion%3D46%23cb%3Df15c4a6b64f455af9%26domain%3Dsuspilne.media%26is_canvas%3Dfalse%26origin%3Dhttps%253A%252F%252Fsuspilne.media%252Ffdcdd57987a5fa81f%26relation%3Dparent.parent&container_width=741&href=https%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2Fmyshko.adamchak%2Fvideos%2F766709814300676%2F&lazy=false&locale=uk_UA&sdk=joey&width=500

Ваше відео, де ви в окопі граєте на сопілці, стало популярним. Розкажіть, що це за мелодія та як зняли це відео?

Це гуцульський традиційний мотив “Аркан”. За традицією це саме той мотив і той карпатський танець, після виконання якого молодому гуцульському легіню дозволялося вже підперезуватися широким карпатським поясом “чересом”, дозволялося носити “бартку”. І такий молодий хлопець ставав потенційним опришком, тобто захисником своєї землі. А стосовно цього відео, то воно не було зняте спеціально. Я пригадую, що це були останні дні перед звільненням Київщини. Поблизу Києва, коли йшла наша контратака, почався ворожий обстріл. Ми пострибали з побратимами в окопи і коли більш-менш все стихло, сопілка була зі мною. Я просто витягнув її і перше, що мені спало на думку, я зіграв. Це був якраз “Аркан”. Коли я почав грати, хтось з побратимів вихопив телефон швидко і зняв фрагмент. Це не було сплановане відео, нічого не було спеціально підлаштовано, все було справжнім. І я думаю саме тому це відгукнулося в серцях і душах багатьох людей по всьому світу, хто це побачив. І тому відео отримало таке широке поширення. Багато музикантів зробили на нього свої кавери і в нас в Україні, і за кордоном. Навіть у Китаї і в Штатах, і в Словаччині. Дуже цікаві кавери. При чому, аж після того, як вони зробили кавери, ми з ними познайомилися та підтримуємо далі зв’язки.

Мишко Адамчак під час зустрічі з Аліною Михайловою на фронті. Фото: Facebook/Мишко Адамчак

Саме у складі добровольчого формування — ми там максимально ефективні.

Мишку, розкажіть, коли для Вас розпочалася війна з Росією?

Відверто кажучи, наша війна вже триває століттями. Я був учасником і Помаранчевої революції, і Революції Гідності. В 2014 році я пройшов вишколи і шукав, яким чином допомогти своїй країні. І на початку 15-го, коли мої друзі-волонтери запропонували перегнати машину на схід, це якраз був “реанімобіль”, я перегнав. Так сталося, що везли ми машину якраз батальйону “Госпітальєри”. Я познайомився з командиром батальйону Яною Зінкевич, познайомився з батальйоном і залишився на свою першу ротацію. Це були два місяці, коли я одразу залишився на Донеччині і став до роботи.

Чи була у Вас медична освіта?

Медичної освіти в мене немає, але раніше, ще наприкінці 2000-х я працював рятувальником на одному з гірських карпатських курортів. Тому досвід надання домедичної допомоги в мене був. До нього, звичайно, на війні додалися тактичні навички, вміння максимально ефективно й швидко витягнути людину. Бо одна справа людину з гірського схилу вивезти, де немає обстрілів, де не треба пригинатися, а інша справа — коли ти їдеш по осколках, їдеш між обстрілами. Це кардинально змінює справу. Тому, власне, вже на війні ці мої навички поступово здобувалися і зараз, в час повномасштабної війни, це все працює.

Доброволець Мишко Адамчак. Фото: Мишко Адамчак/Fb

Пригадайте свій найважчий день на війні.

Я не можу сказати, який з днів був найважчим, але я можу так охарактеризувати певні періоди. Бо насправді після важкого дня можна психологічно і фізично відновитися. Якщо в тебе є потім достатньо часу на відновлення, на відпочинок, ти поступово набираєшся сил і готовий знову працювати. Але в нас бували, особливо під час наших контрнаступів на Херсонщині та на інших ділянках, такі дні, що відпочивати не доводилось. Фактично, один день плавно перетікав в інший. Кілька годин в напівсидячому положенні такого напівсну, тому що ти все одно слухаєш рацію. Для мене такі періоди є достатньо виснажливими, але братерство і надійне плече в побратимів моїх, які завжди зі мною в команді, завжди готові прийти на допомогу і підстрахувати, ефективно допомагає пройти ці всі випробування. Пройти ці складні, виснажливі як фізично, емоційно, так і психологічно, періоди.

Чи відчуваєте Ви різницю між парамедиком і власне бійцем?

Ну звичайно, різниця є. У бійця основа — це виконання бойових завдань. Парамедик, або медик теж має вміти стріляти, він має знати основи тактики, але його важливе завдання надати якісну та вчасну домедичну допомогу безпосередньо після поранення бійця, і посприяти тому, щоб він був максимально швидко евакуйований, не допустити критичних крововтрат. Стабілізувати бійця до евакуації на проміжні наступні ланки — на стабілізаційний пункт і далі на госпіталі. Тобто, різниця є і в підході, і в завданнях, які бійці та парамедики мають виконувати.

Мишко Адамчак з котом. Фото: Мишко Адамчак/Fb

Ви зараз в складі Добровольчої армії. Чи не задумувалися над тим, щоб підписати контракт?

Ви знаєте, це все ходить поруч. І добровольство, і служба за контрактом, і за мобілізацією. Я думаю, що рано чи пізно цей момент настане. Але я точно знаю, що там, де ми є зараз, там де є я, мої побратими та посестри, саме у складі добровольчого формування — ми там максимально ефективні. Я, повірте, маю з чим порівняти. І я точно знаю, що завдяки злагодженій роботі командування нашого батальйону, титанічній роботі відділу забезпечення, наш батальйо — бійці, парамедики і всі решта — ми забезпечені максимально добре. Це є тим чинником, який сприяє нам у виконанні максимально ефективно наших завдань.

https://web.facebook.com/v15.0/plugins/video.php?app_id=2581849931908443&channel=https%3A%2F%2Fstaticxx.facebook.com%2Fx%2Fconnect%2Fxd_arbiter%2F%3Fversion%3D46%23cb%3Df9940c023921b5e11%26domain%3Dsuspilne.media%26is_canvas%3Dfalse%26origin%3Dhttps%253A%252F%252Fsuspilne.media%252Ffdcdd57987a5fa81f%26relation%3Dparent.parent&container_width=500&href=https%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2Fmyshko.adamchak%2Fvideos%2F249741354271046%2F&lazy=false&locale=uk_UA&sdk=joey&width=500

Яку музику просять Вас зіграти побратими, яка музика піднімає їм бойовий настрій?

Ну, найперше я граю те, що мені подобається. Це може бути будь-що. Це може бути якась мелодія, знакова для нас всіх у певний період. Наприклад, в якийсь момент був для мене важливий “Аркан”. В якийсь момент — “Червона калина”. В якийсь момент я можу Гімн України заграти або якусь із народних пісень, чи щось навіть зі світових хітів, які піддаються для того, аби зіграти їх саме на сопілці як сольному інструменті. Навіть на війні це такий доволі творчий процес, імпровізаційний. Мені навіть на сопілці не обов’язково грати мелодію повністю — 5 куплетів з приспівами, з програшами. Це може бути дуже вдалий чіткий куплет, приспів чи програш. Це якраз і буде тим зарядом, який і мені підніме бойовий дух, і моїм побратимам та посестрам, які зі мною знаходяться поруч.