Новини України

На Каннському кінофестивалі відбулася прем’єра фільму “Учень”, яка розповідає про життя Роя Кона – наставника Дональда Трампа на початку його кар’єри, який навчив його “атакувати, контратакувати та ніколи не вибачатися”.

“Учень”, один із найпопулярніших фільмів цьогорічного фестивалю, запозичив назву реаліті-шоу Дональда Трампа – та перевернув його з ніг на голову. Тут учнем є сам Трамп (Себастьян Стен) – молодий бізнесмен, якого безпринципний адвокат Рой Кон у виконанні Кендалла Роя навчає життя у світі влади та впливу.

Зараз Кон найбільше відомий саме уроками, яких він навчив Трампа, але ще до цього він був великою фігурою у політичних та культурних колах США.

Йому було властиве кричуще лицемірство – Кон, який сам був геєм, звільняв інших геїв з урядових посад у 1950-х років (пізніше ці події отримали назву “Лавандовий страх”). Протягом усього життя він знущався з людей і перекручував факти.

Він помер від СНІДу в 1986 році, публічно наполягаючи на тому, що у нього рак печінки, і до кінця заперечував, що він гей – попри те, що брав своїх коханців на публічні заходи.

Саме він був прототипом лютого, грізного персонажа у фільмі Тоні Кушнера “Ангели в Америці” та в нещодавньому мінісеріалі “Попутники”. І він же став джерелом натхнення для адвоката Бернса в “Сімпсонах”. Журнал Esquire, відображаючи панівну громадську думку, писав, що Кон “мчав галопом через другу половину 20-го століття, як злий Форрест Гамп”.

Томас Меллон, який написав у 2006 році роман “Попутники”, за яким зняли серіал, розповів BBC: “Один із сюрпризів – бо коли я починав писати роман 20 років тому, це було геть не очевидно – полягає в тому, що Кона матиме вампіричне загробне життя – і, звичайно, він завдячує цим Трампу”.

Кон дійсно наче повертається з мертвих. Як каже Меллон, “оскільки він особисто вплинув на мислення та поведінку Трампа, можна побачити, що Кон впливав на країну, хоч і з певними інтервалами, протягом 70 років”.

Кон був свого роду злим генієм. Йому ледве виповнилося 20, коли, як помічник прокурора в 1951 році, він допоміг організувати засудження та страту Юліуса та Етель Розенбергів як радянських шпигунів – і визнав, що використовував незаконні розмови з суддею, щоб домогтися смертної кари. Незабаром після цього він став сумно відомим як головний радник комітету сенатора Джозефа Маккарті, який витісняв комуністів та ймовірних комуністів з уряду.

У Нью-Йорку в 1970-х і 80-х роках він був завсідником нічного клубу Studio 54, де вживали наркотики, і мав відомих і впливових друзів, таких як Барбара Волтерс, Енді Воргол, Рональд і Ненсі Рейгани.

Як адвокат, він представляв різноманітних клієнтів – від босів мафії до Трампа – а за кілька тижнів до смерті його позбавили адвокатської ліцензії за порушення, зокрема за обман клієнтів.

Він також був добре відомий своєю звичкою їсти з чужих тарілок без запрошення навіть у найшикарніших ресторанах. (Нарцисизм чи просто невихованість за столом? Можливо, і те, й інше.)

Його співпраця з Трампом розпочалася на початку 1970-х років, коли уряд США подав до суду на Трампа та його батька за дискримінацію темношкірих орендарів їхніх квартир.

Кон змусив Трампа подати зустрічний позов проти міністерства юстиції. Справу врегулювали, і це поклало початок судовій схемі, яка допомогла створити кар’єру Трампа в бізнесі, а потім і в політиці.

Стаття Washington Post про вплив Кона, опублікована під час президентської кампанії 2016 року, мала заголовок “Людина, яка показала Дональду Трампу, як використовувати владу та вселяти страх”, і підсумовувала його урок як просту формулу: “атакуй, контратакуй і ніколи вибачайся”. Кон також був експертом у маніпулюванні ЗМІ.

Кона також став героєм документального фільму 2019 року “Де мій Рой Кон?”, назва якого походить від фрази, яку колись сказав Трамп. Коли генеральний прокурор Джефф Сешнс відмовився від розслідування втручання Росії у вибори 2016 року – рішення, яке Трамп вважав віроломним – він, як кажуть, у гніві запитав: “Де мій Рой Кон?”

Документальний фільм містить багато архівних відео Кона з 1950-х років і пізніше. У 1970-х роках у телевізійному ток-шоу він із жахливим спокоєм хвалиться, що його клієнти купують “силу страху” – оскільки його опоненти знають, що якщо вони не співпрацюватимуть, то матимуть “усілякі жахливі наслідки”.

І все ж Кон був практично відсутній у культурній площині – до появи “Ангелів в Америці” Кушнера в 1991 році. Згодом, у 2003 році, Аль Пачіно зіграє його в однойменному мінісеріалі Майка Ніколса – одну зі своїх найкращих і найбільш недооцінених ролей.

З вірою у власну брехню він кричить на лікаря, який діагностував у нього СНІД: “Я тебе знищу”. Він наполягає – як і в житті – що не був геєм, хоча й спав з чоловіками, адже він був могутнім а, на його переконання, “гомосексуали – це чоловіки, які мають нульовий вплив”. Він стикається з привидом Етель Розенберг (Меріл Стріп) і радіє її страті: “Ти це заслужила”.

У серіалі “Попутники” він прямо в очі погрожує генералу армії США, кажучи: “Я прагну отримати те, що хочу, часто за рахунок тих, хто намагається перешкодити мені отримати те, що я хочу”. У реальності аналогічні погрози спонукали армію відкрити розслідування щодо Кона і змусили його покинути Вашингтон.

Союзники Трампа по-різному сприймали характер і тактику Кона, хоча його ім’я згадують рідко. Винятком є колишній радник Трампа Стів Беннон, який написав передмову до перевидання біографії Ніколаса фон Гоффмана 1988 року “Громадянин Кон” у 2023 році. У передмові Беннон пише, що Кон є “однією з найбільш незвичайних, демонізованих і неправильно зрозумілих фігур політики 20-го століття”.

Потім він вказує на звинувачення проти Трампа, кажучи, що “президент Трамп дає відсіч” так само, як, на його думку, це зробив би Кон.

Габріель Шерман, який написав сценарій до фільму “Учень”, зазначав, що він хотів відрізнити свого Кона від попередніх його зображень на екрані.

“До цього фільму образ Роя в масовій культурі був яскравим, грандіозним, кричущим і зухвалим, а Рой, якого хотів змалювати я, був скоріше відображенням образу, який виник у мене під час спілкування з людьми, які його знали, який був набагато тихішим і грізнішим”.

Цю інтерпретацію підтверджують деякі архівні кадри фільму “Де мій Рой Кон?”, а також документального фільму 2020 року “Хуліган. Боягуз. Жертва: Історія Роя Кона”.

Холодна стриманість реального Кона, принаймні на публіці, робить його ще більш зловісним.