Новини України

Як працюють порти Великої Одеси під постійними обстрілами? Чи вдається розвивати морські перевезення в умовах воєнного часу? Чому попри задекларовану владою боротьбу з тіньовими схемами щодо експорту зерна, вони досі існують? Як на тлі нового наступу росії триває процес мобілізації і які загрози наразі є для Одещини?

На ці та інші запитання у великому інтерв’ю “Цензор.НЕТ” відповів голова Одеської обласної військової адміністрації Олег Кіпер.

“ЗАРАЗ НЕМОЖЛИВО НАКОПИЧИТИ НА СКЛАДІ 20-50 ТОНН ЗЕРНА, ЩОБ КОЛИ ПРИЙШОВ КОРАБЕЛЬ – ЙОГО ЗАВАНТАЖИТИ. ВСЕ ПРАЦЮЄ З-ПІД КОЛІС, НА ХОДУ, ПІД ОБСТРІЛИ, ПІД ТРИВОГИ”

– Ворог постійно атакує Одесу “шахедами” і ракетами, намагаючись знищити припортову інфраструктуру. Попри це зерновий коридор працює. Водночас динаміка демонструє приріст за обсягом. Чи можемо ми говорити, що Україна відновила своє місце одного з основних експортерів агропродукції і залишається гарантом світової продовольчої безпеки?

– Це другий зерновий коридор. Перший, коли угода була укладена за посередництва ООН і Туреччини, пропрацював майже рік. Тоді всі судна на вхід і вихід оглядались у Босфорі і без згоди будь-якої сторони цієї угоди корабель не міг піти далі. А в липні 2023 року цей коридор перестав діяти, оскільки росія вийшла з угоди.

Наприкінці літа президент поставив завдання знайти вихід із цієї ситуації. Працювали всі, хто був дотичний, спілкувались з бізнесом, щоб хоч хтось із судновласників погодився вийти в море. У вересні знайшлась така компанія. Це було перше судно на вихід – великий контейнеровоз, який простояв з 23 лютого 2023 року в порту “Одеса”. Судновласник-іноземець погодився, і наші військові забезпечили цей прохід.

Ми з берега спостерігали за цим процесом. Для нас це було щось не лише радісне, але і хвилююче. Переживали, поки це судно не вийшло із зони бойових дій.

Зараз ми працюємо цілодобово, військові супроводжують теж цілодобово, і бувають такі дні, що в каравані йде 40-50 кораблів. Сьогодні з того, що ми можемо, ми вижимаємо максимум, щоб забезпечити нашим підприємствам можливість працювати. І не лише в Одесі. Завдяки вказівкам президента, нашим військовим логістична спроможність морського шляху збільшилась і багато підприємств запрацювало.

– Коли відбувалось блокування пунктів пропуску на польському кордоні, чи намагалися максимально збільшити перевезення агропродукції морським шляхом? Бо ж очевидно, що треба шукати альтернативу, щоб бізнес не втрачав через подібні акції.

– Будьмо об’єктивними. Україна має ще кордони зі Словаччиною, Угорщиною та Румунією. Проаналізувавши загальну статистику щодо експорту зернових, ми побачили, що на Волинську, Львівську, Закарпатську та Чернівецьку області припадає 20 %. Везли через західний кордон компанії, яким територіально це вигідніше було робити.

Максимальне ж навантаження традиційно до повномасштабної війни брала на себе Одеса, бо сюди везли зерно з центральної частини країни, сходу і півночі. Тому так і було складно, коли зупинилися морські перевезення.

Водночас, коли у вересні відкрилися порти Великої Одеси та запрацював зерновий коридор ситуація змінилась. Хіба можна порівнювати вантажівку з 20-30 тоннами зерна і судно, яке бере на борт десятки і сотні тисяч тонн?

– Чи працювали ви разом з профільним міністерством, щоб вирішувати ці логістичні проблеми?

– Ми постійно працювали з Міністерством інфраструктури, бо розуміли, що через “прильоти” біля портів могла бути критична ситуація щодо загрузки вантажів.

Я не займався міжнародною повісткою. А представники міністерства виїжджали за кордон, спілкувались з іноземними колегами. Але ми розуміли, що які б альтернативи не шукали, зможемо додати десь 5-10 % до перевезень сушею, а найбільший обсяг все одно має йти морем. Бо з тим обсягом зерна, який може дати наша житниця, західні кордони можуть не впоратись.

– Зараз потроху відновлюються контейнерні перевезення товарів морем. Наскільки в нинішніх умовах реально наростити їхню кількість, щоб повернути зовнішньоекономічну діяльність, яка б приносила дохід державі?

– Думаю, буде нарощуватись. Все залежатиме від потреб. Це ж як із ситуацією з зерном. Проблема не лише в нас. Судновласник погоджується чи не погоджується зайти в зону бойових дій. Страхові компанії також поводяться по-різному. У нас був випадок, коли в порту “Південний” прилетіла ракета, вона розірвалася над кораблем, одна людина загинула, були поранені. Кожна людська втрата – це велика трагедія для нас. Також тоді дуже хвилювалися всі, що компанії відмовляться у подальшому страхувати вантажі. Але за 10 днів цей корабель відновили і він вийшов завантаженим з порту.

Сьогодні, коли обсяг збільшився, на ринок зайшло більше страхових компаній. Працювати стало простіше.

Звісно, припортова інфраструктура, в цих процесах відіграє важливу роль. На жаль, значна частина припортової інфраструктури в портах Одеської області розбита.

Я дякую бізнесу, який працює в області за таких умов і платить податки. Адже зараз неможливо накопичити на складі 20-50 тисяч тонн зерна, щоб коли прийшов корабель його завантажити. Все працює з-під коліс, на ходу, під обстріли, під тривоги. Судно вантажиться не добу, а три-п’ять. Але вони це роблять, оплачуючи простої.

– Ви часто виїжджаєте на місця, де були прильоти?

– Я виїжджаю завжди, якщо це стосується життя людей. Певно спрацьовує ще досвід роботи в прокуратурі, коли звик, що слідчий має виїжджати на місце події.

Звісно, там на місці працюють відповідні рятувальні, комунальні служби, організації, які готові допомагати: починаючи від розбирання завалів, закінчуючи приготуванням чаю.

Буває, що рятувальні операції тривають багато годин. Як було у нас на Добровольського, де загинуло дванадцять людей, п’ятеро з них – діти. Рятувальна операція тривала 22 години. Я за цю добу там був разів десять, ми сподівались, що хтось живий під завалами залишився. Це все емоційно дуже важко.

– Для мене однією з власних трагедій стало, коли під час чергового обстрілу загинув командир “Цунамі” Олександр Гостіщев.

– Того дня у нас була тривала нарада з силовиками. Перед її завершенням був “приліт” і начальнику поліції Одещини зателефонував Олександр. Йому було ближче доїхати туди і він каже: “Я на місці, зараз тут розберуся, і скажу вам про ситуацію”. Розуміючи, що Олександр на місці і вже разом зі всіма службами працює, ми вирішили затримались і закінчити нараду. Проходить 10 хвилин – другий приліт. Виходить, що Сашко, давши нам ще можливість попрацювати декілька хвилин, зберіг нам життя.

– Після другого поїхали?

– Так, звичайно, це був удар касетним боєприпасом – 20 загиблих. Серед них – Олександр Гостіщев і ексзаступник мера Одеси Сергій Тетюхін.

– Коли вас призначали на посаду керівника Одеської обласної військової адміністрації, багато хто писав, що оскільки ви працювали переважно в прокуратурі, то не розумієтесь на економіці. Але несподівано один з ваших перших наказів, який викликав широкий резонанс і шквал критики, стосувався саме економіки, зокрема, експорту зерна. Його називають наказом Кіпера-Москальова, бо другий підпис там поставив тодішній командувач оперативно-стратегічного угрупування військ “Одеса”. І критикували цей документ представники “білого” бізнесу. Вони заявляли, що цим наказом їх змушують порушувати податкове і митне законодавство, блокують їхню діяльність. Навіщо ви його ініціювали? Побачили щось, що спонукало боротись із тіньовими схемами і “чорним” зерном, чи були якісь інші мотиви?

– Я не можу сказати, що побачив, що хтось вчиняє злочин. Йшлося про певні “шпарини” в законодавстві, які давали можливість функціонувати тіньовим схемам. Звернув на них увагу, ще працюючи адвокатом і прокурором. Що зерно можливо було вивозити підставляючи не завжди правдиві документи, при цьому перевіряти їхнє походження було не обов’язково. Тому була присутня так звана форма два, купівля-продаж за готівку.

– “Малювали” документи, бо у фермерів купували зерно за готівку?

– Ні, не всі фермери продають зерно за готівку. Дуже багато підприємств, фермерів працювали і працюють відкрито. На жаль, є й такі, які продавали за “кеш” посередникам, ті  своєю чергою в подальшому перепродавали далі не завжди з відповідним пакетом документів.

Пізніше ці компанії закривались, відповідно – неповернення валюти в державу й інші збитки від цих сумнівних операцій. На що це впливало? На курс гривні. Тому що неповернення валютного виторгу в Україну треба чимось перекривати. Звичайно, що Мінфін бере кошти з бюджету і перекриває. І виходить, що чорний ринок працює, а держава забезпечує йому роботу.

Тобто, маючи такі “шпарини” у законодавстві і гарних юристів, компанії можуть цим користуватись.

Що було зроблено?! Вивчивши усю цю ситуацію ми почали збирати бізнес, розмовляти і пояснювати: “У нас у країні важка ситуація. Це податки”.

– Який саме бізнес був на зустрічах?

– Вітчизняні крупні компанії, міжнародні, представники асоціацій. На зустрічах обговорювали все про упорядкування зернового ринку, щоб держава не втрачала кошти. Всі послухали, надали пропозиції, зауваження. В цілому тоді всі заявили: ми повністю підтримуємо ініціативу. Усі компанії підписали меморандум.

Коли наказ вступив у дію, почалась критика, мабуть не повірили що саме підписання буде, без будь-яких переваг для окремих, а будуть одні правила для всіх.

Почалась критика, що нібито порушуємо Податковий, Митний кодекси. Тому тут потрібно сказати, чому був задіяний пан Москальов. Під час війни закон дозволяє запроваджувати обмеження конституційних прав. Ми не обмежували нічого, ми змінили порядок. Тому давайте говорити так, як є. Якщо раніше пакет документів щодо закриття митної декларації подавали після того, як судно з вантажем залишало межі України, то сьогодні відповідно наказу закриття митної декларації і виходу судна неможливо, без перевірки походження товару, відповідно подачі податкової накладної.

Це дає можливість відслідкувати походження товару і відповідно зрозуміти, цей вантаж куплений в працюючого підприємства, чи у фіктивної фірми.

– Є компетентні органи, які мали би без вас боротись з контрабандою і тіньовими схемами. Вони не знали, що в області є компанії, які ухиляються від сплати податків, що є “чорний” експорт? Вони не працювали чи в них були якісь домовленості між собою, з бізнесом, контрабандистами?

– Як кадровий прокурор, вам чітко скажу: ці органи документують злочини. Але через “шпарини” в законодавстві, в більшості злочин документується постфактум. Коли вони закрили декларацію, подана податкова накладна, ти бачиш, що походження товару не підтверджується і слідчі органи вимушені “наздоганяти”.

Тому проаналізували, що наздогнати “фунта”, який навіть не є власником здебільшого, відправити його з обвинувальним актом у суд, показати галочку в статистиці, що направив кримінальне провадження до суду це добре, але не дієве. Нічого так боляче не б’є, як коли зерно лежить у тебе на кораблі арештоване, у зв’язку з відсутністю підтверджуючих документів, ти попадаєш на мільйонні контракти. І, як кажуть, нічого так не вчить людей, як недоотримана вигода. Тому і був змінений порядок, щоб не доганяти, а працювати на випередження.

– Тобто, ви не стали взагалі говорити із силовиками, не сподівалися, що вони щось зроблять?

– Вони нічого б не зробили, почуйте мене. Процес документування в Кримінальному процесуальному кодексі прописано так, що правоохоронцю, щоб перевірити походження зерна, потрібно зробити багато процесуальних дій щодо перевірки походження та таке інше. За цей час, вантаж здебільшого залишав територію України. Звичайно цим і користувались компанії з ознаками фіктивності.

Чому виникли незручності для білих компаній? Тому що потрібно було раніше виставляти податкові накладні, відповідно нового порядку, а вони і так нічого не порушували. Тому у них виникали питання, “чому ви нас гальмуєте теж?”

– Всеукраїнська аграрна рада заявляла, що виконання наказу суперечить нормам Податкового кодексу, за це передбачена відповідальність. Тобто, ви поставили бізнес у такі умови, що вони вимушені порушувати Податковий кодекс. І до них може прийти податкова служба чи БЕБ. Ви розуміли, підписуючи цей наказ, що навіть в умовах воєнного стану берете на себе велику відповідальність? Чому не пішли простішим шляхом і не попросили депутатів профільного комітету Верховної Ради змінити законодавство?

– Коли великі компанії почали до мене дзвонити і приходити, я пояснював, що питання не до них. І якщо на ринку з’явиться більше білого зерна, то вони зможуть більше його закупити і більше заробити грошей. “Просто змінить порядок роботи. Не чекайте від сільгоспвиробника податкову накладну, попросіть її виставити вже зараз. Якщо ви всі працюєте в білу, для вас це не проблема”.

– Ви попросили бізнес. А я вам кажу про народних депутатів і зміну законодавства, щоб прибрати “шпарини”.

– Після появи наказу минуло кілька місяців, був сплеск критики. І до нас в цей час з візитом приїхав президент. Я йому пояснив, в чому суть проблеми і що ми робимо. Хоч до цього у Верховній Раді була створена ТСК, де за рік опитали декількох митників.

Президент перейнявся цим питанням, і я сьогодні можу констатувати, що 9 травня Верховною Радою прийнятий Закон про врегулювання деяких економічних питань зовнішньоекономічної діяльності, де в основу покладений наказ № 19. Я щасливий, що від мене відчепляться з цим наказом. Вважаю, що законодавець підтвердив наш з Москальовим намір.

– А які практичні результати від введення в дію цього наказу? Що змінилось?

– З початку дії наказу було 15 мільярдів валютного виторгу, який повертався, а зараз ми вже дійшли до цифри в 60 мільярдів гривень на місяць. Це цифри Нацбанку.

А якщо ти отримав повернення валютного виторгу, отримав прибуток, тобі треба заплатити податки, показати походження витрат: пальне, насіння, добрива, зарплата, як приклад. Розумієте, скільки по колу йде податків, які ми з вами ніколи не порахуємо?

Мені приємно було чути, коли на одній із зустрічей, мені розповіли, що спілкувались із фермером з іншого регіону, а той каже: “Слухай, там в Одесі якийсь чокнутий голова ОВА є, за налічку не можемо зерно продати”.

– Посередникам тепер невигідно працювати на цьому ринку, “малювати” документи?

– Ми не даємо їм цієї можливості. Ми просимо документи підтвердження. А якщо документ “намальований”, це податкова сьогодні перевіряє до відправлення вантажу, і при виявленні ознак фіктивності, тобто відсутності фонду землі, робітників, його просто блокують і не дають це зерно завантажити на корабель.

Положення, яке ми підписали окрім наказу, передбачає, що подається попередня митна декларація про те, що планується експортуватися. Митниця інформацію відправляє в податкову. Податкова вивчає, що це за підприємство на предмет можливості вироблення продукції в тому об’ємі, на який подана декларація і компанія отримує відмову на вивіз продукції, або дозвіл.

“ЗАКІНЧИТЬСЯ ВІЙНА, Я БУДУ ПО ДОПИТАХ ХОДИТИ ЩЕ ДУЖЕ БАГАТО ЧАСУ. І ЯК ПРОКУРОР, І ЯК ГЛАВА ВІЙСЬКОВОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ”

– Нещодавно hromadske опублікувало розслідування, в якому йдеться про те, що, дослідивши базу даних української митниці, вони виявили 40 компаній з ознаками фіктивності, які почали торгувати зерном на експорт після серпня 2023 року. Тобто після появи наказу № 19. І за останній квартал 2023 року вивезли через порти Одеської області приблизно 800 тисяч тонн різної агропродукції загальною вартістю близько 6 мільярдів гривень. За даними журналістів. ці компанії не входять до відомих агрохолдингів, не мають власної землі й ніколи раніше не займалися експортом. При цьому кілька компаній нібито належать до вашої “сфери впливу”. Що це за 40 компаній? Ви знаєте про їхнє існування? Можете прокоментували?

– А що коментувати? Була озвучена цифра 40 компаній, а в сюжеті названо лише кілька. Я ж юрист, є вже низка рішень Верховного суду про абстрактні ці всі думки.

– В сюжеті чітко говориться, що країна втратила мільярди. А ви ж боретесь за те, щоб не втрачала. Якби я боролась з тіньовим бізнесом, то б на таке відреагувала. Принаймні запитала б у компетентних органів, що це за компанії.

– Ми в процесі, сюжет вийшов минулого тижня. Я попросив промоніторити ці компанії. Щодо тих, які були названі в сюжеті, мені вже підтвердили, що це абсолютно білі компанії.

Думаю, що можливі позови від компаній, яких звинуватили в тому, що вони контрабандою вивозили це зерно, “в чорну”. Я не вірю, що журналіст “перелопатив” 120 тисяч декларацій, за якими нібито вивозили. Це би він робив декілька років. І матеріал вийшов би через три роки. Тобто це гра слів.

Я розумію, що таке 120 тисяч декларацій. Колись прийняв у провадження справу у 5 тисяч томів. Коли мені сказали, що її треба вивчити об’єктивно, я попросив: “Дайте мені три роки”. Мені відповідають: “У вас є три дні”. Сказав, що тоді я нічого не встигну. Тобто, розуміючи, що таке 120 тисяч декларацій, ти розумієш наскільки не підготовлено підійшли до сюжету. Можна було сказати 20-30, я б тоді почав перейматися, подумав, що, можливо, хтось порушив наказ.

У сюжеті сказано про 40 компаній, але не розумію, які компанії вивчались.

– Можливо, варто запросити у журналістів дані?

– Я зараз розмірковую над тим, щоб, можливо, самому звернутись з позовом і в межах судового процесу запросити цю інформацію. Якщо тебе безпідставно звинувачують у чомусь – треба реагувати. Там дуже багато абстрактного, але там є й якась конкретика.

– Ви маєте на увазі, що думаєте звернутись з позовом до hromadske?

– Мені надходять такі поради, але остаточне рішення я ще не прийняв.

– Послухайте, в сюжеті йдеться про те, що ви в “ручному режимі” контролюєте 85 % експорту. Це серйозне звинувачення. Ви на такій посаді, у країні війна. У мене виникає ще одне запитання. З ким ви ще ділитесь і погоджуєте свої дії?

– Я “контролюю”, бо я наказ підписав?

– Але цього ж не закидають генералу армії, лише вам.

– Це дуже порядна людина. Зараз у нього дуже важкий напрямок. Ми з ним зіздвонюємось іноді. Він теж бачить позитив від того, що ми зробили.

Я йому дуже вдячний, що він підтримав тоді мою пропозицію. Не побоявся. Не кожен має такий характер.

До речі, у цьому сюжеті експерт говорить про те, що про корупційні факти він не чув в контексті цієї історії.

Журналіст також заявив, що надсилав запит на обласну військову адміністрацію, ми перевірили: ні на моє ім’я, ні до департаментів запити не надходили. У сюжеті теж не було скріну, як зазвичай це роблять журналісти.

– Я так розумію, що ви не хочете, щоб вас називали “зерновим бароном”…

– Хай називають, як хочуть, якщо це дасть плюс українському бізнесу, державі, а сьогодні воно дає.

В Одесі за 11 місяців моєї роботи всі розуміють, що керівництво Одеської ОВА не боїться ухвалювати рішення і нести за них відповідальність.

– На Одеській митниці часто замінюються керівники, але так збіглося, що один з них був призначений минулого року і подейкували, що це ваша креатура. Це правда?

– З Гринчишиним ми знайомі 20 років. Я був слідчим Котовської міжрайонної прокуратури, коли ми познайомились. Він працював на митниці.

Коли мене призначили на посаду голови обласної військової адміністрації, ми багато працювали з попереднім керівником митниці над наказом № 19. Я цим жив, я цим горів, я хотів додати плюси не тільки в бюджет області, а й в бюджет України.

Але в процесі підготовки наказу відбулась зміна керівництва.

Я знаю багатьох митників Одещини, бо в 2007-2010 роках працював у відділі з нагляду за Одеською митницею. Для мене, що митники, що прикордонники, що СБУ – все знайоме.

– Але такий збіг видається щонайменше дивним. Спочатку наказ, потім ваш знайомий митник.

– А чому начальник обласного управління БЕБ не знайомий? Він був начальником слідства в податковій міліції Києва, а я в цей час прокурором Києва. Чи начальник податкової? З яким ми ще пацанами грали в “Чорноморці”. А чого Хван не мій? Доровський не мій? Минулого травня на свій день народження я поїхав в Одесу, заходжу в кафе поснідати, а там сидить начальник обласного управління СБУ. Віктор каже: “Ходять чутки, що ти до нас ідеш головою військової адміністрації”. А я йому: “Я теж чув, що ти також будеш головою військової адміністрації”. Так ми поснідали.

Виходить, що якщо ми знайомі з людьми по роботі, то вони всі мої?

Зрозумійте, я багато років працював у правоохоронній системі, змінив декілька областей, тому знаю чимало людей.

– А як керівнику обласного управління СБУ вдалося утриматися на посаді після звільнення Баканова, за якого він був призначений?

– А як мені вдалося втриматись на посаді після того, як прийшов Костін? Він мене викликав, поспілкувались. Питаю: “Андрію Євгеновичу, писати заяву? Переводитимете мене кудись, звільните?” А він мені каже: “Коли війна почалася, де всі були?”. Я відповідаю: “Не знаю, чув, що в “західному котлі”. Він продовжує: “А ти де був?”. Пояснюю, що на роботі в Києві. Він тоді каже: “Які тоді питання?”, іди і працюй.

Взагалі в перші дні наша звична робота не була потрібна. Ми ходили автомати отримувати. Через декілька днів роботи побільшало, а особливо на початку березня, коли набув чинності закон про те, що прокурор може виконувати функції слідчого судді.

Коли слідчі судді не могли з різних причин розпочати судове засідання, то прокурори виконували за їхньою згодою ці функції. Як вся та робота, яку ми виконували в перші дні війни в майбутньому вплине на нас – побачимо далі, але ми це все робили заради держави.

– Але ж ви розуміли, що настане той час, коли почнуть “доганяти”?

– Закінчиться війна, я буду по допитах ходити ще дуже багато часу. І як прокурор, і як глава військової адміністрації. Повірте, я до цього готовий. Давайте переможемо!

Але я точно можу вам сказати: ми беззаконня не чинили, все робилося в рамках закону. Де моя печатка і мій підпис грали важливу роль – я ніде не боявся їх ставити.

“КОЛИ РОЗСЛІДУВАЛИ ВОЄННІ ЗЛОЧИНИ, З’ЯСУВАЛИ, ЩО РОСІЯНИ КОМАНДИРАМИ ВІДДІЛЕНЬ ВІДПРАВЛЯЛИ ТИХ, ХТО КОЛИСЬ ЖИВ В УКРАЇНІ”

– У перші місяці наступу рф, правоохоронці стикнулися з серйозним викликом – документування і розслідування воєнних злочинів. Вони це вже робили з 2014 року, але тоді це не було так масово. Вам як прокурору Києва одному з перших довелось цим займатися, оскільки саме Київщина була першою деокупованою територією. Після звільнення ми дізнались про те, що росіяни вчиняли в Бучі, Гостомелі, Бородянці й інших населених пунктах, як розправлялися з мирним населенням. Ви теж тоді виїжджали на місця скоєння злочинів?

– Після 30 березня, коли Київщина була звільнена, першим туди виїхав президент. А на початку квітня увесь правоохоронний блок був направлений на фіксування воєнних злочинів. Київській міській прокуратурі доручили розслідування воєнних злочинів у Гостомелі і Мощуні, іншими населеними пунктами займався Офіс Генпрокурора та Київська обласна прокуратура.

Ми тоді створили групу, до якої увійшло близько 100 людей. Це були вибухотехніки, слідчі, прокурори. Цю групу очолював Дмитро Прокудін. Слідчі та прокурори два місяці фіксували воєнні злочини.

Ми з Іваном Виговським – він тоді очолював столичну поліцію – спочатку поїхали в Гостомель. Без сліз на це неможливо було дивитись. Це була якась така історія про повернення на сто років назад. Світла немає, люди стоять у черзі, щоб отримати продукти…

Тут ми бачимо в сільраді хтось бігає з автоматом, хтось стоїть за їжею, всі люди – зі “скляними” очима. Відчуття таке, немов потрапив в інший світ.

Ми тоді побували також на аеродромі, на склозаводі. Я людина не сентиментальна, але для мене це було щось жахливе. Не очікував, що таке побачу в третьому тисячолітті. Але досі все пам’ятаю.

Та коли поїхав у Мощун через кілька днів – це взагалі був шок. Там з усіх домоволодінь десь п’ять вцілило.

Ми танки там ще знаходили, трупи…Один з них – це був труп десантника Псковської дивізії. Ця дивізія вважалася елітою російської армії, але наші хлопці постарались – і після боїв за Мощун вона перестала існувати.

Цікаво, що у нього було на кітелі вказано прізвище Шевченко. Пізніше, коли розслідували воєнні злочини, з’ясували, що росіяни командирами відділень відправили тих, хто колись жив в Україні. Це також був психологічний фактор. Вони заходили в будинки, казали: “Дивіться, я ж родом з України. Я живу в росії, у мене все круто”.

– Навіщо ж вони вбивали мирне населення?

– До 8 березня вони намагались ходити по будинках, спілкуватись з місцевим населенням. А коли побачили, що ця психологічна гра не спрацьовує, що ніхто з наших людей не збирається ставати на бік ворога, все змінилося. Тоді ж приїхали й нові підрозділи, серед яких були буряти, які потім знущались над нашими земляками, мародерили, забираючи з будинків навіть унітази.

– Важко було їх офізичувати?

– Якщо було чітко видно обличчя, то оперативники Нацполіції і СБУ, багатьох встановлювали. Перше провадження, яке пішло в суд, – про те, що російські військові на повороті на Гостомель влаштували так зване сафарі. Вони з БТРа, з кулемета, з автоматів розстрілювали людей, які там проїжджали.

Ми встановили особи причетних, хто це робив і до суду відправили провадження з прізвищами для заочного осудження.

– Березень 2022 року був важким для усіх нас. Але всі підтримували одне одного, об’єднали зусилля.

– Скажу вам так: такої швидкої роботи, як була в березні 2022 у мене в житті не було. 30-секундним телефонним дзвінком вирішувалось багато питань.

Але тоді був також дуже великий страх. Пам’ятаю, навіть лягав поспати кілька годин, але пістолет тримав у руках. Зараз згадую і сам себе питаю: навіщо?

Попри все, ми майже цілодобово тоді працювали на адреналіні.

– Коли згадую той час, чомусь усі спогади чорно-білі або сірі, немає яскравих. Як це пояснити, не знаю.

– Я думаю, що ми не можемо це прийняти. Як я вам сказав, що не міг сприйняти те, що побачив у Гостомелі і Мощуні. Люди вбиті у підвалі…Знесені паркани будинків, бо майже в кожному дворі росіяни ховали техніку, використовуючи будинки і людей як прикриття…

– Завдяки нашим воїнам вони не зайшли тоді в Київ. Але тепер їм теж потрібна допомога. Тому дуже важливо зараз провести мобілізацію, щоб ті, хто пішов у перші дні, могли нарешті перепочити. На жаль, деякі представники ТЦК зробили все, щоб про них розповідали “страшилки”. Чи обговорюєте зараз, яким буде подальший процес мобілізації після набуття законом чинності? Теж будуть примусово тягти чи спробують якось мотивувати?

– Мобілізація – це відповідальність ТЦК. Яке завдання стоїть перед військовими адміністраціями? Це оповіщення і роз’яснювальна робота, щоб люди розуміли, чого їх мобілізують. Щодо мотивації, то я на нарадах відкрито кажу: не будемо допомагати своїй армії – прийде чужа і вас питати ніхто не буде. Одягнуть вас у ворожу форму і ви рота не відкриєте. Вас візьмуть за шкірку і відправлять на убой.

Сьогодні ми пояснюємо людям, що ніхто вас завтра не відправляє на нуль. Є центри комплектування. Ідіть навчайтеся. Можливо, хтось гарно розбирається в електроніці, а сьогодні війна технологій. Мізки потрібні у всьому.

– Дивилася ваше інтерв’ю “Радіо Свобода”. І коли ви спілкувались з журналісткою, вона запитала про колишнього очільника військкомату Одеської області Борисова, бо тому якраз обирали запобіжний захід. Мене здивувала ваша відповідь на запитання: “Ви стежите за цим процесом?”. Ви сказали, що не стежите, для цього є правоохоронці. Але ж історія з ним настільки резонансна, що після цього були звільнені всі воєнкоми і керівники ТЦК, почались масові перевірки й обшуки. Вам взагалі не цікаво, як під час війни могла існувати схема з надання відстрочки для військовозобов’язаних?

– Коли я приїхав в Одесу, Борисов вже був затриманий.

Стосовно сьогоднішньої роботи, покажу вам навіть групу, де я передивляюсь прізвища, щоб розуміти, скільки людей пройшли ВЛК, скільки мобілізовано, скільки не мобілізовано. Але повторюсь, сьогодні ми допомагаємо оповіщувати, допомагаємо забезпечити їм роботу. Тобто, ми йдемо паралельно. Воєнком – не мій підлеглий. У нього є командування – Генеральній штаб та командування Сухопутних військ.

– Ви не запитували у керівника обласного главку СБУ, що він думає про ситуацію з Борисовим, як реагував на неї? Бо в ЗМІ була інформація, що в управлінні працював син Борисова, тому, можливо, до нього так лояльно ставились.

– Я ще коли їхав в Одесу, знав, що він там працює звичайним оперативником. Окрім того, я не хотів втручатися в розслідування ДБР. Навіщо? Тому, коли мене журналістка запитала, я й відповів, що стежу за перебігом справи, читаючи новини.

– Зараз багато говорять про новий наступ росіян. Нині їхній пріоритет – Харків. Але якщо вони підуть на Одесу, бо раніше теж називали її однією з цілей, як ви вважаєте, вдасться втримати регіон?

– По-перше, я не розумію, як вони це зараз можуть зробити, щодо Одещини. А друге – це все те, про що ми говорили. Зараз важливі мобілізація, допомога воїнам, бізнесу.

Ми робили, робимо і будемо робити все, щоб захистити область. Але я дуже хочу, щоб ми сьогодні не “гризли” один одного, сприймали би те, що сьогодні війна і повернулися до тієї дружелюбності, поваги, допомоги, ставлення один до одного, які були в перші місяці повномасштабного вторгнення.

– Вас тричі ЗМІ “призначали” на посаду генпрокурора. Зараз знову пишуть, що вас на цю посаду нібито лобіює Єрмак, бо ви його креатура. Ви про це з ним говорили?

– А чому саме Єрмак? Коли мене призначали в Одесу, президент мене викликав до себе та запропонував посаду.

– Можливо, тому що ви були його радником.

– Розкажу, як став радником. Ще до інавгурації президента його помічники запитали, чи можу я дати якісь поради стосовно прокуратури. “Ось тобі телефон, набери людину і поспілкуйтеся, може будеш корисним”, – сказали мені. Так ми і познайомились.

А коли він став керівником Офісу Президента у 2020 – запросив до себе радником.

– Чому не пішли працювати в прокуратуру одразу після поновлення?

– Рябошапка не поновлював нікого. Венедіктова поставила кадрам завдання, щоб всім, хто мав рішення суду про поновлення, запропонували посади. Бо такі, як я, хто виграв в суді, почали подавати заяви до правоохоронних органів про невиконання рішень. За це є кримінальна відповідальність.

Я був звільнений з Генеральної прокуратури, мене туди поновили. І я був поза штатом.

Пізніше мене набрав тодішній перший заступник прокурора міста Києва Говда і запропонував піти на посаду заступника прокурора столиці. Я погодився. А згодом очолив прокуратуру.

– Все ж таки зараз є пропозиція стати Генпрокурором?

– Ні. Від цієї радості мені одні збитки. З’являються журналістські розслідування, лізуть у сім’ю. Я не розумію, для чого це роблять.

– Якщо президент ухвалить таке рішення, невже відмовитесь?

– Який лейтенант не мріє бути генералом? Мабуть, пройти шлях від слідчого районної прокуратури до прокурора міста Києва – це вже велике кар’єрне досягнення. А зараз в Одесі стільки невирішених питань.

– Тепер не хочете залишати цей регіон?

– Коли мене призначили, з мене два місяці “не злазили” місцеві, шукали різні недоліки, поки я не довів, що у військовій адміністрації є керівник і сама адміністрація – це орган, де приймаються рішення, де допомагають людям, армії.

В області проживають 2,5 мільйона людей. Для всіх добрим не будеш. Але точково, в умовах війни, навіть за обмеженого фінансування все одно намагаємося закривати якісь питання. Наприклад, 30 років зрошувальна система в Ізмаїльському районі, де солончаки, де ґрунт важкий, не працює, бо під час розпаду Радянського Союзу всі ці металеві труби розібрали. Ми знайшли міжнародних донорів, частину коштів виділили з обласного бюджету і шість тисяч гектарів землі покрили. Це ніщо. Але 30 років там нічого не робили. А це найтепліший куточок у нашому регіоні, де можна два врожаї в рік робити. До нас сьогодні приїхав Херсон, ми починаємо кавуни вирощувати. До нас сьогодні приїхав “Чумак”, ми починаємо томати вирощувати. Я розумію, що виділив сьогодні десять мільйонів з бюджету не на армію. Але завтра продавши ці кавуни, ці томати, ми отримаємо податки і виділимо на армію набагато більше.