Новини України

Лідер гурту Друга Ріка Валерій Харчишин розповів, як змінилася музична індустрія України за два роки повномасштабної війни, чому артистам не варто перекладати свої російськомовні пісні та як ставиться до Євробачення.

Також музикант зізнався, що думає про мобілізацію, коли востаннє бачився зі своїм старшим сином, який служить у лавах ЗСУ та чи вдалося відновити зруйнований російськими окупантами будинок у Гостомелі.

Зазначимо, що днями стартує тур Другої Ріки Великою Британією та Ірландією: музиканти зіграють у Манчестері (18.05), Лондоні (19.05), Глазго (20.05) та Дубліні (21.05). Завдяки підтримці своїх шанувальників під час минулого туру Америкою Канадою та Європою, гурту вдалося зібрати 5 млн грн, на які було придбано 350 FPV-дронів для ЗСУ.

Валерій Харчишин про зміни в музиці та розчарування за час війни

– Як, на вашу думку, змінилась українська музична індустрія за два роки повномасштабної війни? 

– По-перше, треба сказати, що музична індустрія України знищила в собі москаля: витіснила не лише музичну російську культуру та контент, але й російськомовну попсу та будь-яку іншу музику з російським текстом. Тепер ми можемо говорити про те, що українська музична культура стала українською на всі 100%. 

По-друге, ми бачимо на музичному ринку поступове повернення до першоджерела, до етнокультури, до фольклору, до використання музичних інструментів українського походження, і вони тепер присутні чи не в кожному десятому творі. Завдяки цим інструментам ми можемо сказати, що ця музика саме з України. Це гарний знак для поширення нашої музичної культури у світі. 

По-третє, що я бачу: ті музиканти, які співали переважно російською до повномасштабного вторгнення, і на яких не вплинула війна (а саме її початок від 2014 року), тепер поспіхом перекладають свої російськомовні пісні українською, чого, на мою думку, не варто робити. Треба просто забути про те, що ти толерував та поширював мову окупанта, спотворюючи музичну культуру України, роблячи її гібридною, посилюючи вплив російської мови та культури на всю територію нашої держави.

Музичних колективів стало більше, сама музика стала патріотичнішою, відвертішою, щирішою, тексти кращими, бо, мабуть, додали здорової агресії — а коли додається агресія, тоді музика стає справжньою.

– Хто з українських артистів розчарував вас своєю позицією та діяльністю під час війни? Чи були артисти, до яких намагалися достукатися на початку вторгнення? 

– Я не маю особливих претензій і якихось явних розчарувань. Багато з тих артистів, хто опинився до повномасштабного вторгнення на відпочинку або на роботі в Росії, так і залишилися там, не повернулися в Україну. Це їхня особиста відповідальність, їхня позиція та їхній страх. Я не маю права втручатися в їхнє життя, я не є законом чи якимось певним органом, який має примусити музикантів повернутися. 

Щодо артистів, які мали російськомовну творчість… Якщо вони якимось чином допомагають Україні та, відчуваючи провину, роблять усе можливе для того, аби зібрати кошти Збройним силам України чи придбати щось постраждалим, підтримавши їх у складний момент, то тим більше не маю ніяких претензій. Але щодо їх російськомовної творчості — то вона мені була нецікавою і залишилася такою. 

Розчарували мене насамперед росіяни, до яких я, хибно вважаючи, що це буде дієво, звернувся в перший-другий день війни, бо знаю багатьох російських виконавців – це переважно рок-цех – жоден із них не відгукнувся на мій заклик. Тепер я розумію, чому. А от їхній страх я не розумію, не сприймаю і не поважаю.

Фото: Оля Закревська

Про Євробачення і творчість молодих музикантів

– Як ставитесь до участі України у Євробаченні-2024, чи вважаєте, що це доречно під час війни? 

– Я можу й маю право говорити з багатьох позицій: як музикант, як громадянин, просто людина і як генеральний директор організації з колективного управління — громадської організації Українська агенція з авторських та суміжних прав.

Як музиканту, як автору і як людині, що сама створює музику, мені відверто не подобається формат Євробачення. Я ніколи не був його шанувальником, не було такого, щоб я щороку переглядав і за когось вболівав, відкриваючи щоразу для себе нові імена, стилі чи напрямки. Євробачення мені цього не дає.

Це досить штучний форматний конкурс, який, на мою думку, явив світу лише кілька талановитих музикантів, які дійсно заслуговують на те, щоби бути почутими. Їх хочеться і варто слухати. Але це, на мою думку, всього декілька колективів чи виконавців. Один із них, зокрема, — гурт ABBA, колишній учасник якого Бьорн Ульвеус є президентом конфедерації CISAC (членом якої є громадська організація Українська агенція з авторських та суміжних прав).