Новини України

Офіційних підтверджень таких намірів поки що немає, але Україна запросила китайських представників на проміжні зустрічі до другого Саміту миру.

“Є чіткий сигнал, що Китай підтримує територіальну цілісність і суверенітет України. А також було підтверджено й те, що мені говорив лідер Китаю Сі Цзіньпін, — що Китай не постачатиме зброї Росії”, — так Володимир Зеленський прокоментував візит міністра закордонних справ Дмитра Кулеби до КНР. 

Деякі аналітики, з огляду на такі результати візиту, припускають, що Пекін готовий змінити роль критичного спостерігача на роль глобального медіатора, зокрема взяти участь у другому Саміті миру. Наскільки виправдані такі прогнози? І чи можна вважати, що Китай дещо змінив свою позицію щодо російсько-української війни? 

— Було б дуже добре радикально змінити позицію Китаю, але це завдання реалізувати нині важко, — вважає експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна” Ігор Петренко. — Головною метою візиту Дмитра Кулеби до КНР було заморозити той статус-кво, який маємо на сьогодні. Сигнали, які ми одержали, чітко свідчать, що Китай не готовий іти на щось більше у частині підтримки РФ. Позиція КНР щодо територіальної цілісності і суверенітету зрозуміла. Пекін від неї не відмовиться, бо питання Тайваню, тобто “єдиного Китаю”, для нього є наріжним. Що стосується озброєння для РФ, то Китай остерігається санкційного тиску Заходу. 

— Китай запросив Кулебу з візитом для того, щоб одержати більше інформації безпосередньо від очільника зовнішньополітичного відомства для складання непростих пазлів, одним з яких є війна в Україні, — каже директор Інституту соціально-політичного проєктування “Діалог” Андрій Миселюк. — Однак для КНР основним пазлом є не війна в Україні, а відносини, з одного боку, зі США, з другого — з ЄС, з третього — з Росією. 

Пекін тепер вирішує, чи спробувати йому на українському напрямку закріпити своє реноме успішного глобального медіатора. Це реноме у нього з’явилось після вдалих зусиль щодо примирення Ірану і Саудівської Аравії. Сі Цзіньпін зацікавлений у тому, щоб Китай, зокрема на так званому Глобальному Півдні, сприймали як країну, здатну примиряти країни, що ворогують. Тепер у Піднебесній хочуть з’ясувати, чи настав момент для того, щоб претендувати на продовження цієї історії успіху в медіації України і Росії. 

— Пекін готовий відмовитися від ізоляціоністської позиції, від того, що треба сліпо підтримувати Росію. Це не означає, що Китай не постачатиме технологій чи компонентів військово-промисловому комплексу РФ, що він робить від початку вторгнення, — додає експерт-міжнародник Вадим Трюхан. — Однак тепер Піднебесна діятиме обережніше, щоб вийти на роль одного з ключових миротворців, конструктора майбутніх багатосторонніх домовленостей, які покладуть край цій війні. 

— Тобто можна вважати, що Пекін готовий долучитися до другого Саміту миру? 

● В. Трюхан: 

— Так, Китай братиме участь у підготовчій роботі до цього форуму. Єдине, що нині не можна спрогнозувати, чи саміт відбудеться восени, чи на нього вдасться вийти аж наступного року, після того, як ситуація на фронті зміниться на користь України. Адже ми бачимо багато прогнозів про те, що росіяни через декілька місяців можуть виснажитися на полі бою. Натомість в Україну дійде зброя, яку для неї вже замовили європейці та американці. 

— Чого можна чекати від Китаю у процесі перемовин? На чиєму боці він буде? 

● В. Трюхан: 

— Китай буде на боці Китаю. Треба розуміти, що він не зацікавлений у тому, щоб Росія програла, розпалася на декілька квазідержав та зникла з політичної карти світу. Бо це підірве ринок енергоносіїв і може спричинити неконтрольовані процеси у питанні поводження з ядерною зброєю.

Китай також не зацікавлений у тому, щоб Росія завоювала Україну повністю. Бо це значно посилить її, а РФ у широкому контексті є конкурентом Піднебесної. Водночас ослаблення Росії вигідне Китаю з погляду його національних інтересів, зокрема задля отримання звідти дешевих енергоносіїв, руди, лісу і так далі. 

● А. Миселюк: 

— Пекін послідовно веде і вестиме й надалі свою прораховану й дуже масштабну гру. Мета цієї гри — переформатувати правила світового порядку і зробити так, щоб ці правила визначали три мегацентри впливу: Китай, США і Євросоюз. 

До активізації на українському напрямку Сі Цзіньпіна підштовхує декілька факторів. Це небезпечні контакти Путіна з Кім Чен Ином, великі ризики ще більшого загострення відносин зі США у разі обрання Трампа президентом, бажання Піднебесної поновити ланцюги постачання продукції на світові ринки та поліпшити відносини з ЄС.