Новини України

Наскільки великою є проблема нестача зброї в ЗСУ і як військові навіть в таких умовах створили диво, в ефірі Radio NV розповів експерт Defence Express Іван Киричевський.

Ми розгорнули угруповання в понад 1 млн штиків, незалежно від того, де воно залучено. На 1 млш штиків треба напастися зброї.

Давайте порахуємо, хто у нас у світі тримає сухопутне угруповання 1 млн? США, Китай, Індія, Північна Корея, Росія. Ми в топ-6 по чисельності розгорнутих Збройних сил. Так, у них там мирний час, у нас — воєнний час. Тим не менш є проблема — нестача зброї. Як на таке величезне угруповання, вона, на жаль, буде постійно об’єктивно. Тут можна лише змагатися за зменшення показника нестачі цієї зброї.

Але виходить, що, можливо, стільки нам не треба, наприклад, снарядів, [то цієї кількості] навіть немає в Росії, Китаї і Північній Кореї разом взятих. Не кажучи вже про країни Заходу.

Справді треба не забувати, що ми у плані зброї залежні навіть від стрілецької зброї. Інакше нам би німці, американці, інші країни штурмові гвинтівки з патронами не постачали б навіть.

Ми з вами заходимо у певний цікавий парадокс. Попри об’єктивні проблеми у матеріально-технічному забезпеченні (не можна сказати, що у росіян все добре, інакше б у них не з’являлися б якісь дивні гібриди — ставити корабельні бомбомети на танки — дожилися, як же ж ваш Солнцепек); попри те, що в нас можуть бути внутрішні психологічні тертя в суспільстві і різні внутрішні проблеми в армії (не дарма Клаузевіц прописував ще в далекому XIX сторіччі: «Чим погана затяжна війна? Тому що накопичуються тертя в армії, проблеми»); попри ті всі об’єктивні фактори, які нас мали би поховати, ми досі утримуємо росіян плюс-мінус на тих рубежах оборони, які є.

Тому що ми завжди хочемо орієнтуватися на найкраще. Щоб, наприклад, росіян відкинути на [лінію розмежування, яка була] 23 лютого [2022 року]. Або, умовно кажучи, дали F-16, так давайте ще F-35 далі просити.

Але ж треба розуміти, що є і найгірший варіант розвитку подій, якого ми змогли уникнути.

Те, що ми обійшлися деякими катастрофічними подіями на авдіївському напрямку, — це для нас, з одного боку, було дуже важко, з іншого — ми хоча би проскочили варіант програшу у війні. Ми могли б у квітні обговорювати не те, хто винен у втраті Авдіївки, а як нам жити в умовах миру, нав’язаних Кремлем.

Зважаючи на те, що у росіян ця «чесотка» — нав’язати нам умови, які інакше як капітуляцією не назвеш, ми доволі непогано тримаємося.

У нас найбільше, що викликає емоційну реакцію, — це або повідомлення про атаки російських військ на куп’янському напрямку, або про тактичні успіхи на покровському напрямку. Це при тому, що в них рівень амбіцій значно більший — нав’язати нам будь-які умови, не кажучи вже про втрату чотирьох областей, на які має амбіції [російський диктатор] Путін, як вони кажуть, зафіксувати на землі.

Вважайте, ми просто недооцінюємо рівень дива (яке створили наші військові, попри всі проблеми), в якому ми зараз живемо і ставимо якісь завищені планки очікувань.