Новини України

Він втратив на Майдані руку, пережив клінічну смерть, добровольцем воював в АТО, а з початком великої війни активно волонтерить.

Він родом із села Руданці, що на Львівщині. Після дев’ятого класу Роман вивчився на будівельника, пройшов строкову службу й працював за фахом. Наприкінці 2013- го спершу брав участь в охороні Євромайдану у Львові, а після побиття студентів поїхав до столиці. 

Шостого лютого 2014-го Роман Дзівінський стояв біля входу в Будинок профспілок. Підійшов незнайомець, поцікавився, чи він з “Правого сектору”. А тоді простягнув коробку зі словами: “Це подарунок для вас — героїв”. Зайшовши у приміщення, Роман заглянув у коробку, там були сигари в тубусах. Розпакував один з них і тієї ж миті пролунав вибух. 

“Я зазнав численних поранень по всьому тілі — осколки були в правому оці, ногах, грудях, животі, обличчі. Ліву кисть відірвало, а на правій неушкодженими залишились лише два пальці, — розповідає. — Друг “Верба” врятував моє життя, надавши першу допомогу”. Та евакуювати важкопораненого вдалось лише через три години, адже викликати карету “швидкої” було небезпечно. Тож майданівця привезли автівкою до лікарні. Через велику крововтрату його серце зупинилось. 

У стані клінічної смерті Роман був протягом двох хвилин 47 секунд. Медики доклали всіх зусиль, аби повернути його до життя. Потім провели першу операцію на лівій руці. Згодом Романа перевезли до реанімації львівської лікарні, а тоді — до Польщі, де провели ще декілька операцій, стабілізували стан та евакуювали до Америки. Туди ж вирушила і його мати. “Упродовж року допомагала не лише синові, але й двом іншим українцям — один зазнав поранення на Майдані, інший — під час бойових дій на сході країни”, — ділиться 57-річна пані Марія. А Роман додає: “Я дуже вдячний мамі за таку неймовірну підтримку. Боляче лише, що моє неспокійне життя додало їй сивини”. 

Загалом після поранення Роман переніс дев’ять оперативних втручань, зокрема, американські хірурги провели йому реампутацію лівої руки на рівні нижче ліктя, видалили з губи кістку, яка під час вибуху потрапила туди з руки й прижилась. А на правій кисті провели алотрансплантацію шкіри й наклали 137 швів. 

“Чи не найважче було прийняти відсутність лівої кисті, адже я — шульга, — зізнається Роман. — Але опанував себе й місяцями вчився писати правою рукою”. Якось один з лікарів поцікавився, для чого він розробляє пальці правої руки, які залишились без кількох фаланг. “Аби потім мати змогу стріляти з автомата”, — твердо відповів. Зрештою, Роман опанував протез і повернувся додому, пройшов МСЕК, отримав другу групу інвалідності загального захворювання. Та вирішив, що не час сидіти без діла. 

“Запакував машину необхідною волонтеркою і поїхав на фронт, де зустрів хлопців з Майдану. От і долучився до підрозділу ДУК “Правий сектор”, — каже Роман Дзівінський (позивний “Кучерявий”). Став контррозвідником та артилеристом й упродовж 2016 — 2017 років виконував бойові завдання на Донецькому напрямку. А ще Роман примкнув до руху “Труханівська Січ”. “Кучерявий” — людина щира, смілива й емоційна. Окрім того, він дуже любить дітей, — ділиться Олена Іванова, військова волонтерка й співзасновниця руху. — Тож між ротаціями брав участь у проєкті виховання молоді. Зокрема долучився до організації потягу єдності. Ми возили дітей та молодь зі сходу на захід, з півночі на південь і навпаки, аби подолати розділення між регіонами, яке багато років нам нав’язувала русня”. 

“Ми займались національно-патріотичним вихованням дітей та молоді віком від восьми до 21 року, аби вони знали свою історію й шанували національних героїв. Тож під час таких поїздок проводили вишколи у військових частинах, прибирали від сміття Гайдамацький став та Пилявецький курган, де козаки на чолі з Хмельницьким бились за нашу землю. Загалом же прагнули донести, що Україна — це наш великий дім”, — розповідає Роман Дзівінський. І ця робота не минула даремно, адже потім чимало вихованців руху доєднались до лав ЗСУ. 

У 2021 році Роман отримав посвідчення учасника бойових дій та приєднався до лав муніципальної охорони Києва. А після повномасштабного вторгнення увесь вільний від служби час приділяв волонтерству. Відтоді наїздив понад сто тисяч кілометрів, доправляючи бойовим підрозділам машини, медикаменти, лопати, плитоноски, розвантажки, приціли, тепловізори, протитанкові гранати! 

“У травні 2022-го ми привезли волонтерку бійцям у районі Краматорська, — пригадує Олена Іванова. — Наша група залишилась там, а Роман поїхав до хлопців на нуль, хоч його ніхто не змушував так ризикувати. І разом з ними прийняв участь в одному з найстрашніших боїв у селі Богородичне, що тривав 13 годин”. Тоді українські воїни відбили штурм росіян. 

А недавно “Кучерявий” вирішив удруге спробувати здобути вищу освіту (адже в 2016- му через участь у бойових діях не встиг здати курсову, тож його відрахували з юрфаку) й вступив на магістратуру. “Згодом хочу зайнятись домом, облаштувати пасіку. А ще волію повернутись після війни до проєкту виховання молоді, — зауважує 31-річний Роман Дзівінський. — До того ж часу робитиму все, що в моїх силах, аби наближати нашу перемогу”.